Леонід Олександрович Сапожніков - Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

Швецов на прізвисько «Паровоз» заходився формувати команду «Рух». Йому потрібні були досвідчені спортсмени. І тут стало відомо, що в Боярському таборі для військовополонених знаходяться вісім гравців київського «Динамо» та «Локомотива». Швецов був спортивним оглядачем профашистської газети «Нове українське слово», яку редагував професор Костянтин Штепа. Останній також завідував відділом культури в міській управі. На прохання Штепи бургомістр Оглоблін умовив німців звільнити футболістів з табору, підкресливши при цьому, що всі вони (зокрема, двоє росіян) є українцями. Полонених випустили на волю, взявши з них зобов’язання бути лояльними до нової влади.

Визволені не поспішали, однак, у команду Швецова. На ній лежала тінь «Нового українського слова», яке всіляко догоджало окупантам і називало їх «світловолосими лицарями-визволителями». Воротар Микола Трусевич визнав за краще заробляти на хліб, торгуючи на ринку саморобними запальничками. Там і зустрів його випадково Йосиф Кордик. Ця зустріч визначила долю Трусевича та його товаришів.

Фото на пам’ять

Чех Кордик під час Першої світової війни служив, подібно до бравого солдата Швейка, в австро-угорській армії і потрапив у російський полон. Повернутися на батьківщину він чи то не зміг, чи то не схотів. Залишився в Києві, працював на хлібозаводі (вул. Дегтярівська, 19) начальником лабораторії й був завзятим футбольним уболівальником. Він видав себе німцям за австрійця Йозефа Кордика, отримав статус «фольксдойче» — людини з німецьким корінням — і був призначений директором хлібозаводу.

Зустріч із Трусевичем збудила в ньому безліч приємних спогадів. 32-річний голкіпер з Одеси захищав ворота київського «Динамо» у 73 матчах і став кумиром уболівальників. Він грав у незвичайному на той час стилі: не на лінії воріт, а по всьому штрафному майданчику, відбиваючи кулаками небезпечні верхові м’ячі. Цей стиль потім назвуть «яшинським» на честь московського динамівця Льва Яшина. Адже Яшин не був у німецькому полоні, а до того ж «трусевичський» якось не звучить...

Кордик запрононував Миколі працювати у нього на хлібозаводі й обіцяв влаштувати туди його товаришів. Услід за Трусевичем заводськими вантажниками стали динамівці (переважно колишні) Свиридовський, Клименко, Кузьменко, Комаров, Гончаренко, Путистін і Тютчев. До них приєднався футболіст «Локомотива» Володимир Балакін, брат якого грав до війни в «Динамо».

Німецький штадткомісар дозволив провести в Києві футбольний сезон за участі українських команд і команд окупаційних військ. Кордик запропонував динамівцям виступати за хлібозавод, пообіцявши збільшити для підтримки фізичної форми хлібний пайок. Команду назвали «Старт» і запросили до неї ще вісьмох футболістів. Їм пайок від Кордика був не потрібен: колишній динамівець Коротких працював кухарем в їдальні, Гундарев і Тимофєєв служили в українській поліції, Чернега був охоронником міської управи, інші теж не голодували.

Перша гра «Старта» відбулась 7 червня з командою «Рух» на Республіканському стадіоні імені Хрущова, перейменованому в Міський. (До речі, затишний стадіон «Динамо» називався «Німецьким» і призначався «нур фюр дойчен» — тільки для німців). «Старт» переміг у цій зустрічі з рахунком 2:0. Амбітний Георгій Швецов засмутився подвійно — як гравець «Руху» і як тренер. Після цього він не допускав своїх кривдників на Міський стадіон, і решту ігор команда Трусевича провела на «Зеніті».

Через два тижні «Старт» розгромив команду угорського гарнізону (7:1) і добрався до німців. 28 червня він познущався з команди артилерійської частини вермахту (теж 7:1), а 17 липня — зі збірної залізничників RSG (6:0).

19 липня угорці Знову спробували щастя, виставивши проти непереможних українських «вантажників» команду M.S.C. Wal, яка успішно виступала в закритому футбольному турнірі окупантів. І знову розгром — 5:1! Гоноровиті мадьяри зібрали команду GK SZERO з найкращих гравців своїх військових частин, але 26 липня «Старт» переміг і цих суперників з рахунком 3:2 (причому півтора тайма — до призначеного суддею пенальті — вів 3:0).

Головний редактор «Нового українського слова» професор Шгепа (колишній зав. кафедрою історичного факультету КДУ ім. Т. Г. Шевченка) понад усе побоювався, що німці запідозрять його в нелояльності. Перемоги «Старту» його лякали — промовчати про них у газеті не можна, але сипати «визволителям» сіль на рани не можна тим більш... Після гри з німецькою RSG газета писала:

«Зустріч закінчилася з рахунком 6:0 на користь киян. Але виграш цей аж ніяк не можна визнати досягненням футболістів „Старту“... Команда „Старт“, як це всім добре відомо, в основному складається з футболістів колишньої команди майстрів „Динамо“, тому й вимагати від них треба значно більше, ніж те, що вони дали в цьому матчі... Два м’ячі, забиті у ворота німецької команди, треба віднести на рахунок судді, бо забиті вони були з чистого „офсайду“».

Але ж судив гру німецький офіцер!..

На 6 серпня було призначено матч з командою зенітників Flakelf (Flak по-німецьки — зенітна артилерія, а Elf — число 11 або футбольна команда). Вона теж не знала поразок, постійно обігруючи гарнізонні команди, перемогла й «Рух». Німці, залишивши свої зенітки, старанно тренувалися в надії зупинити переможну ходу «Старту». Не допомогло: наші виграли 5:1. Цікаво, що за «Старт» на цій грі вболівали не тільки кияни, а й угорські військові.

За три дні, 9 серпня 1942 року, команди знову вийшли на поле стадіону «Зеніт». «Флакельф» жадав узяти реванш і зміцнив свій склад кількома професійними футболістами, які служили у вермахті. Незадовго до кінця рахунок був нічийний — 3:3, але на останніх хвилинах «Старт» забив ще два голи. Гра, за свідченнями очевидців, пройшла коректно. Після неї на пропозицію «Флакельфа» суперники разом сфотографувалися. На цьому знімку німці в білих футболках. Легендарний Микола Трусевич — п’ятий справа у другому ряду. Голова його не пов’язана закривавленим бинтом, як у Безрукова у фільмі «Матч». А вже оточення стадіону автоматниками — взагалі повна нісенітниця. Син динамівця Путистіна Владлен під час цієї гри подавав футболістам м’яч, що вилітав за межі поля. Він згадує, що гравці «Старту» відзначили перемогу в роздягальні, а потім продовжили в приватному будинку одного з уболівальників.

Проте саме ця гра увійшла в історію як «матч смерті». Вважається, що яскраву назву придумав Лев Кассіль, автор відомої повісті «Воротар республіки», за якою 1936 року в Києві було знято фільм «Воротар». До речі, його варто скачати з Інтернету хоча б заради пісні «Эй, вратарь, готовься к бою — часовым ты поставлен у ворот!..», яка надихала кілька поколінь радянських голкіперів. Але головне — там можна побачити довоєнне київське «Динамо»: воно виступає в ролі зарубіжної команди «Чорні буйволи». Щоправда, у воротах «буйволів» стоїть не Трусевич (у 1936 році він був у киян новачком), а інший динамівський