Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

​– Не передумали? – спитав, розуміючи відповідь, –згадав наші пригоди. Тим більше згадав, як я втратив ногу. Якось стало прохолодніше, згодні? – розвернувся та всміхнувся.

​Охоронець повернув документи та коротко побажав продуктивної експедиції. Нагадав про те, що вештатись по території заборонено. Майданчик для спуску тут. Провалля в їх розпорядженні. Махнув рукою та зник в арці.

​– Ну що? – Арсеній глянув на друзів, – памʼятаєте як я казав? Потрібно відчути атмосферу, – засміявся та заховав папірці у внутрішній кишені куртки, – починаємо наші пошуки?

​– Я ще минулого разу хотіла твою атмосферу відірвати та викинути в прірву, – зашипіла Міра, помахавши погрозливо пальцем, – не забув? Я сподіваюсь ти вже достатньо дорослий, щоб не лякати?

​– А ти наче достатньо доросла, щоб не боятись темряви? – не розгубився Арсеній, показавши язика, – що там може бути страшного? – подумав та додав, – крім божевільного людожера, що ховається в темряві, – засміявсята похлопавши свій живіт, підморгнув, – я підготовлений, як і обіцяв.

​Міра схопилась долонею рота, аби не закричати від страху. Олесь та Макар хитро всміхнулись та подякували Арсенію за організацію безпеки.

​– Хотів би поцікавитись, як саме ти підготувався, Арсеній? – несподівано з–за прибудови вийшов інспектор поліції Віктор, – сподіваюсь, ти не плануєш влаштовувати стрілянину в торгівельному центрі? – підійшов та простягнув руку, – впевнений, що ця іграшка має бути в безпеці. Арсеній, без дурниць, будь ласка.

​Чоловік, не більше сорока років, мав коротке темне волосся, що місцями вже було сивим. Доволі довга борода, трохи пожовтіла від нікотину. Не високий, підтягнутий. В каро–зелених очах світилась впевненість.

​Арсеній потемнів наче снігова хмара. Насупився та повільно підняв футболку. Витягнув пістолет та обережно простягнув Віктору. Пробубонів собі під носа, що зброя має бути у кожного співробітника ДСНС. Але Віктор махнув рукою та приставив палець до губ, вказуючи, щоб той не видумував зайвого.

​Інспектор забрав пістолет, покрутив перед собою та похвально засвистів. Витягнув руку та прицілився в багатоповерхівку. Опустив, знову підняв. Натиснув невидиму очам кнопку та витягнув магазин з набоями. Порахував та швидко сховав в кишені.

​– Поліна, – крикнув через плече, – будь ласка, забери зброю. Відповідаєш головою. Зрозуміло?

​Блискавично вискочила дівчина двадцяти років, перелякано оглянувши компанію волонтерів. Схопила пістолет та обережно заховала в куртці. Підтягнула рюкзак, що сповз з плеча на лікоть та зупинилась як вкопана, очікуючи подальших розпоряджень.

​Темне пряме волосся. Низенька та худенька. Пухкі губи та довгі чорні вії. Поліцейська форма підкреслювала приємні контури дівчини. Щоки одразу почервоніли, погляд опустила в землю.

​– Це Поліна, – повідомив Віктор, всміхнувшись, – моястажерка. Не соромтесь звертатись до неї, якщо будуть питання.

​– Арс, – відреагував жартівник, підскочивши до дівчини та простягнув руку, – приємно познайомитись, – в очах загорілись вогники, – сержант ДСНС, до ваших послуг.

​Поліна простягнула руку та залилась червоною фарбою остаточно. Перелякано глянула на інспектора. Смикнула руку та швидко повернулась в позицію «струнко!».

​– Віктор, а які у нас мають бути питання? – Арсеній насупився, поглянувши на інспектора, – ми виконуємо погоджену місію. В мене на руках всі необхідні документи. Щодо зброї, то я все поясню.

​– Не потрібно, – чоловік підняв руку, – мене не цікавить це. Зброю поверну, тільки но ми повернемось назад.

​– Не зрозумів, – хлопець округлив очі, – ви хочете нас запросити до відділку поліції? Але у мене є наказ та місія погоджена саме на сьогодні. У нас не так багато часу, тому ми зібрались з самого ранку.

​– Я все розумію, але є питання, – інспектор склав руки на грудях, – як так вийшло, що в експедицію ДСНС потрапили саме ті люди, що були в складі групи громадян, що незаконно потрапили до провалля три роки тому? – розвів руки, показуючи на інших, – звичайно, серед вас немає Діани, але вона й досі рахується зниклою безвісти, –помахав пальцем, – так, ще немає загадкового Вʼячеслава, якого було звинувачено в спробі вбивства та людожерства.

​Від сказаного, Поліна ойкнула та перелякано глянула на свого керівника. Віктор всміхнувся, запевнивши, що боятись тут немає чого. Але дуже уважно поглянув на Арсенія.

​– До того ж ти прийшов зі зброєю, – показав на стажерку, що заховала пістолет у себе в куртці, –перепрошую, але ціль місії, якщо я не помиляюсь, аналіз порожнечі з дванадцятого по перший поверхи? Все правильно?

​– Так, все правильно, – прохрипів Арсеній, – бачу, ви вивчили всі документи досконально. Щодо громадян, –показав рукою на друзів, – в мене не було часу на збори. Тому перше, що спало на думку, це покликати саме тих, хто був в цьому місці раніше.

​– Так, звичайно, – хмикнув Віктор, – але окрім цих трьох, провалля оглядало понад сотні співробітників ДСНС три роки тому. Я правий?

​– Віктор, – хлопець впевнено підійшов до інспектора, –до чого цей допит? Я не маю погоджувати з поліцією свої плани. Якщо є питання, тоді звертайтесь до мого керівництва, – показав рукою в сторону воріт, – а ми почнемо нашу місію. Дякую.

​– В мене є пропозиція, – зітхнув Віктор, що почав погладжувати свою бороду, – я не буду ускладнювати тобі життя, сержант ДСНС, але ти включаєш нас з Поліною у свою експедицію.