Дуглас Адамс - Путівник по Галактиці для космотуристів

одержав офіційне повідомлення про запуск космічного корабля на імперському випробувальному полігоні планети Дамогран. Корабель було оснащено принципово новим типом двигуна, настільки принципово новим, що відпала будь-яка потреба в прокладанні суперкосмічних швидкісних магістралей.

Відчинились другі двері. Капітан стримався, бо ці двері вели на камбуз, де дентразі готували смачну їжу. Перекусити ніколи не завадить.

У одвірку з’явилась патлата потвора із сервіровочним столиком. Вона всміхалась з усією можливою щирістю.

Простетник Вогон Джелтц зрадів. Із досвіду він знав: дентразі може бути задоволений лише тоді, коли на кораблі є щось, що може розлютити вогона. Тепер він матиме те, на чому зможе зігнати свою злість.

– Форд і Артур роздивлялися навколо.

– Що скажеш? – запитав Форд.

– Жалюгідне видовище.

Форд не без відрази розглядав захаращене найрізноманітнішим непотребом приміщення. Купи старих матраців, гори немитого посуду, невипрана білизна.

– Що робити, це не круїзне судно, – зітхнув Форд. – Це комірчина дентразі.

– Здається, раніше ти називав їх вогонами.

– Так, – мовив Форд, – вогони тут усім заправляють. Дентразі у них за прислужників. Це вони впустили нас сюди. З чорного ходу, так би мовити.

– Нічого не розумію, – сказав Артур.

– Добре, поглянь-но сюди, – Форд присів на старі матраци і почав порпатися у сумці.

Артур пхнув матрац ногою, тоді обережно присів на краєчок. Серце шалено тіпалося, хоча щонайменшого приводу для хвилювання не було: усі матраци, що виросли на болотах Зети Скворшелуза, перш ніж їх застосовувати за призначенням, умертвляють і сушать. Виживають лиш одиниці.

Форд простягнув Артурові те, що шукав.

– Що це? – запитав той.

– "Путівник по Галактиці для космотуристів". Електронний довідник. Тут є всі відповіді на будь-які випадки. Артур покрутив його в руках.

– Мені подобається футляр, – нарешті вимовив він. – Без паніки. Перша за сьогоднішній день порада, що подає надію.

– Я покажу тобі, як ним користуватися, – Форд вихопив довідник у Артура, який тримав путівник так, наче то був здохлий жайворон.

– Дивись. Якщо натиснути цю клавішу – на екрані спалахує індекс. На маленькому екрані розміром 3Х4 дюйми застрибали цифри.

– Візьмемо, наприклад, вогонів, – він натиснув кілька кнопок. – Будь ласка.

На екрані спалахнули літери: "Будівельний флот вогонів".

Форд натиснув червону клавішу знизу. По екрану поповзли слова. Паралельно з друкованим текстом включився звуковідтворюючий пристрій. Довідник промовив приємним голосом:

"Будівельний флот вогонів. Якщо бажаєте, щоб вас підвіз вогон, скористайтесь нашою порадою: не варто й пробувати. Вогони – одна із найбільш некомунікабельних рас Галактики – злі, бездушні, до того ж із жахливою вдачею. Бюрократи до кінчиків пальців, вони діють невідступно від інструкцій. Вони й пальцем не поворухнуть без відповідної вказівки, навіть якщо буде потрібно рятувати рідну бабусю від траальської хижої блатерної блощиці. Вказівка має бути не менш ніж у трьох примірниках з резолюціями вищих інстанцій, затвердженою, перезатвердженою, відміненою, поновленою, обговореною на всенародному референдумі, потім ще раз відміненою і, нарешті, ще має пролежати місяців зо три у м’якому торфі на глибині близько десяти футів.

Найкращий спосіб домогтися від вогона води – встромити йому палець у горлянку, найкращий спосіб подратувати – згодувати його бабцю траальській хижій блатерній блощиці.

Ні за яких умов не погоджуйтесь, щоб вогон прочитав вам свої вірші".

Артур поглянув на Форда.

– Яка дивовижна книжка! І все ж, як нам пощастило потрапити на корабель?

– Зараз це вже не актуально, – сказав Форд, закриваючи футляр. – Свого часу я збирав матеріали для Нового Виправленого і Доповненого Видання. А саме:

хотів з’ясувати стосунки між вогонами і дентразі. Те, що мені вдалося з’ясувати, дозволяє нам сподіватись на краще.

– А хто ці дентразі? – Артур скривився, наче у нього заболів зуб.

– Чудові хлопці, – відповів Форд, – визнані кухарі й бармени, а на все інше їм начхати. Крім того, вони завжди допомагають космотуристам. Частково тому, що люблять товариство, частково – щоб насолити вогонам. От і усе, що належить знати бідному космотуристу, який прагне за жалюгідних тридцять альтаїрських доларів на День оглядати визначні місця Всесвіту.

Артур почувався ні в сих ні в тих.

– Здорово, – промимрив він і втупився в матраси.

– На жаль, я затримався на Землі набагато довше, ніж збирався, – зазначив Форд. – Заїхав на тиждень, а вибрався лише через п’ятнадцять років.

– Як ти дістався Землі?

– Просто. Нав’язався у компанію до одного тізера.

– Тізера?

– Еге ж.

– Тізери це такі багаті хлопці з великим почуттям гумору. Вони вештаються скрізь у пошуках планет, що й досі не вступили в Контакт, і збивають їх з пантелику.

– Збивають з пантелику? – Артурові здалося, що Форд морочить йому голову.

– Так, – сказав Форд, – збивають їх з пантелику. Знайдуть, наприклад, тихий, забутий Богом куточок, оберуть собі якогось дурника, у здоровий глузд якого ніхто не повірить. Приземляться біля нього, начеплять на голову ідіотські антени і ну бігати туди-сюди. І пікають: "біп-біп". Звісно, гумор не найвищого гатунку, але їм весело, – Форд заклав руки за голову й відкинувся на спину із виглядом людини, страшенно задоволеної собою.

– Форде, вибач мені, – мовив Артур, – нехай тобі не видається безглузде запитання, але що я роблю на вашому святі життя?

– Я врятував тебе, щоб розважатись разом. Землі ти більше не побачиш.

– А що з нею?

– її більше немає.

– Немає? – перепитав спокійно Артур.

– Так, немає. Вона розпалась на атоми.

– Знаєш, – сказав Артур, – усе це дуже прикро.

Форд замислено насупився, наче обмірковуючи ці слова.

– Так, я тебе розумію.

– Розумієш? – вигукнув Артур. – Розумієш! Форд схопився на ноги.

– Дивись сюди, – просичав він, указуючи на книжку.

– Ну то й що?

– Без паніки!

– А я і не панікую.

– Ні, панікуєш.

– Добре, нехай так. Але що мені ще лишається робити?

– Будемо мандрувати удвох і розважатися. У Галактиці безліч цікавих речей. А зараз заклади ось цю рибку у