Дуглас Адамс - Путівник по Галактиці для космотуристів

Форд попрямував до корабля з Благулона. Дорогою перечепився за металеву фігуру, яка лежала ниць у холодній пилюці.

– Марвін, – здивувався він. – Що ти тут робиш?

– Ото вже не думав, що ви про мене згадаєте, – озвався приглушено металевий голос.

– Як життя, залізна людино? – поцікавився Форд.

– Гірше нікуди.

– Що там сталося?

– Не знаю, – відказав Марвін. – Там я ніколи не був.

– Але чому, – Форд присів навпочіпки, – ти валяєшся на землі?

– Це найефективніший спосіб відчути себе нещасним, – пояснив Марвін, не підводячи голови. – Не вдавайте, що вам хочеться поговорити зі мною. Я ж знаю, як ви мене ненавидите.

– Це неправда.

– Ні, правда. Нікому я не потрібен. Ненависть – провідна риса Всесвіту. Варто мені з кимось заговорити, як він одразу починає мене ненавидіти. Навіть роботи. Я встану, коли ваша ласка, і піду собі, куди очі дивляться.

Він повільно підвівся, але його очі дивилися в протилежному від "кудись" напрямку.

– Цей також мене ненавидить, – Марвін махнув рукою у напрямку поліцейського корабля.

– Що, корабель? – Форд раптом зацікавився. – Що з ним сталося? Ти не в курсі?

– Він також зненавидів мене, коли я з ним поговорив.

– Ти з ним говорив? – вигукнув Форд. – Але яким чином?

– Дуже просто. Коли мені стало зовсім самотньо, я підійшов і підключився до зовнішньої мережі комп’ютера. Ми довго розмовляли, і я поділився з ним своїми поглядами на життя.

– І що ж?

– Він вчинив самогубство, – сказав Марвін і почвалав до "Золотого Серця".

Розділ 35

Увечері того ж дня, коли "Золоте Серце" вже накрутило кілька парсеків подалі від туманності Коняча Голова, команда взялася за свої справи. Зафод сів під карликовою пальмою, намагаючись навести лад у власній голові за допомогою солідної дози пангалактичного полоскального полиску. Форд і Тріліан приязно розмовляли у дальньому кутку про життя й пов’язані з ним проблеми. Артур пішов до себе. Він заліз у ліжко, щоб погортати "Путівник по Галактиці для космотуристів". Якщо йому випало жити в цьому божевільному світі – не завадить засвоїти деякі речі.

І він почав з азів:

"Розвиток усіх цивілізацій Галактики проходить послідовно три ступені – виживання, допитливість і мудрування, дехто називає ці ступені – Як? Чому? Де?

Так суть першого етапу можна звести до запитання "Як ми їмо", другого – "Чому ми їмо це" і третього – "Де ми будемо обідати".

Артур не встиг прочитати далі, бо саме зашипів переговорний пристрій.

– Алло, землянине, ти спиш? – пролунав голос Зафода. – Як щодо поїсти?

– Еге ж, непогано було б, – відгукнувся Артур,

– Чудово, тоді тримайся, – сказав Зафод. – Сьогодні ми обідаємо в ресторані "На Краю Всесвіту".