Nadya Michaels - Код любові , Nadya Michaels

Тільки не це! Я не бачила дроїда ніде. Я знала, що він досить витривалий, але повністю невразливим він не був. Паніка затопила свідомість.

– Лео! – Гукала я у димовій завісі. Стало так тихо, що я чула своє хрипке дихання. Невже сталося найгірше? Болісні ридання стиснули грудну клітину, і я впала на коліна. Я все плакала, і плакала, не в змозі зупинитись. Аж поки мене не підхопили руки і не притисли по пропахлого димом термокостюму. Я не встигла отямитися, а вже за кілька миттєвостей була у флаєрі. Лео рвонув важіль на себе і, перш ніж пролунав третій вибух, ми вже були у повітрі високо над хмарами. Перевіривши всі датчики і, ввімкнувши автопілот, він повернувся до заціпенілої і заплаканої мене.

– Я тобі сказав іти до флаєра. – Вимовив серйозно. – Чому ти не послухалася?

Сині очі дивилися з осудом і нерозумінням. А я могла лише трястися від нервової перенапруги і полегшення, що з ним все добре. Лео зауважив мій стан і пересів на заднє сидіння до мене.

– Міє, це все, на жаль, не гра. – М’яко вимовив він, невагомо торкаючись мого скуйовдженого волосся. – Я зможу тебе захистити, але тільки якщо ти в такій ситуації робитимеш те, що я тобі кажу.

Я підняла на нього заплакані очі і хрипко спитала:

– А хто захистить тебе?

Дроїд застиг, немов не розуміючи, як реагувати.

– Я майже невразливий. – Пробурмотів він. – І взагалі, це неважливо.

Я рішуче наблизилася до нього впритул, вже не вагаючись взяла своїми долонями його обличчя, так щоб він поглянув мені у вічі і твердо сказала:

– Це важливо для мене.

– Чому? – Повільно спитав Лео, і, якби він вмів дихати я би сказала, що він затамував подих.

– Бо я тебе кохаю. – Просто сказала я і ніжно, майже невагомо торкнулася своїми вустами його.