Мирослава Русава - Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава

Відьма була свавільною та хитромудрою. Дівчина вміло трималася серед таких, як ми, вихованих у багатих сім'ях. І за бажання могла б навіть стати своєю при дворі, не дивлячись на те, що сама по суті, сирота-біднячка. А все, бо сама себе виховала, і тепер зможе впоратися з будь-якими труднощами, вважаючи їх за дрібними незручності на шляху до заповітної мети.

Так, Хельга справді сирота, але навіть попри це вона стала справжньою людиною. Вона ніколи не намагалася обдурити чи вкрасти. А ще мала натуру властиву всім відьмам… тобто навіть якщо сама перебуває у не найкращому становищі, обов'язково допоможе всім убогим.

Дар дівчина відкрила випадково, причому я навіть була свідком цієї події.

Це було ні більше, ні менше 9 років тому. Був зимовий день. Стояла чудова погода: яскраве сонце, що зовсім не гріло, тріскучий сніг під ногами…

Дівчинка здуру підбила малих мене і Ксандра на неймовірну авантюру. А саме піти в ліс пошукати вовків, що впали в сплячку (і їй тоді було все одно, що вовки зовсім не впадають у сплячку). Але ми, надихнувшись, звісно, ​​погодилися.

Не знаю, як ми примудрилися вислизнути з будинку сім'ї Міллроків(родини Ксандра). Тільки пам'ятаю, що Грей на той момент розбирався на кухні з кухарем щодо обіду, який мав відбутися рівно за годину. Ну а куди дивилася Зара, на яку навісили як «бонус» малу мене – загадка.

Загалом, у лісі ми наткнулися... і зовсім не на вовка, а на мирно спавшого, до нашої появи, ведмедя. І… ми якимось незбагненним чином змогли його розбудити. Досі дивуюся, як у середині однієї з найхолодніших на моїй пам'яті, зим ви примудрилися це зробити.

Розлючений звір довго ганяв нас по всьому лісі доки ми не добігли до урвища… Коротше, Хельга з переляку викликала якогось ні то духа, ні то демона.

Невідома істота явно мала потойбічне походження… і розчинилася буквально через 20 секунд, але цього часу чудовиську вистачило, щоб налякати тварину, що не чекала такого повороту і втекла.

Про те, що духа закликала саме Хельга, ми дізналися набагато пізніше. Дослідним шляхом… А через 2 роки один мандрівний маг розглянув у рудоволосий відьомський дар…

Вся відьомська браття має дуже й дуже специфічну магію. У них немає міток, як в інших магів, але навіть попри це між собою вони мають великі відмінності. Також мені відомо, що спільне у них лише прихильне до них ставлення абсолютно всієї живої природи та можливість викликати усіляких духів та демонів. Тобто відьмочки є якимось зв'язуючим цього світу з потойбічним.

Ще вони наділені здатністю давати життя неживим предметам (але не як маги-дзеркальники, які запечатують живу істоту в предметі, а саме наділяючи подобою душі та розуму неживий предмет) а також зводити потрібні один одному душі. Причому останнє мало на увазі не лише звідництво в любовному плані, а й створення нових найкращих друзів і навіть викликати фамільярів. Але вся суть у тому, що вони практично ніколи не роблять це навмисно. Лише заклик фамільярів здебільшого відбувається усвідомлено, але в іншому все відбувається інтуїтивно. «Випадково» – за їхніми словами.

До речі, якось ми справді намагалися закликати фамільяра…

Я з головою поринула у старі спогади… З'явилося відчуття, що я навіть чую той самий запах дощу та воскових свічок, що горять нагріваючи повітря пильного горища.

П'ятеро підлітків сиділи на горищі просто гігантського особняка. Я та Марія розставляли дивої форми свічки, а відьма малювала на підлозі крейдою якісь малозрозумілі руни та малюнки. Зрештою це мистецтво набуло певної подоби пентаграми призову, яку часто малюють у книгах про демонів.

Град разом із дощем лупили по даху. Крижинки падали з неба, гулко відгукуючись при зіткненні з черепицею. Жахливий вітер гудів у водостічних трубах... блискавки, що зрідка миготіли, і ледь помітні гуркіт грому також були присутні, створюючи зловісну атмосферу.

Розсівшись навколо «пентаграми» я, Ксандр і близнючки вичікувально дивилися на відьму. Хельга ж, поправивши руді локони, взяла до рук канделябр, і звернулася до «хазяїна» цього «замку».

– Ну що? Готовий? – коротко спитала відьмочка.

Ксандр нервово проковтнув ком, що стояв поперек горла, і кивнув головою. А дівчина заплющила очі, ніби заглядаючи всередину себе. Через деякий час вона, не розплющуючи очей, почала на розспів вимовляти якесь заклинання. Хельга шепотіла неясні нам слова, все прискорюючи і прискорюючи темп.

Здавалося, що й буря за вікном почала тихішати, як раптом майнув білий розчерк, за яким послідував оглушливий гуркіт грому. Промова, що на мить зупинилася, ніби злякавшись грому, відновилася, тільки стала набагато повільніше і виразніше. Цього разу дівчина вимовляла «закляття» речитативом.

Раптом по її руках зазміїлися біло-блакитні потоки енергії, що фосфоресціюювали, заворожуючи погляд. Відьма розплющила очі. Зіниця Хельги повільно заповнила очне яблуко, а потім і зовсім його замінило таке ж блідо-синє світло.

Дійшовши до пальців змійки енергії, потяглися до Ксандра.

У мене всередині все стислося, і до горла підкотив ком... Але відвести погляди від цієї, навіть трохи жахливої, картини я не змогла б, навіть якби від цього залежало моє життя...

Хлопець зблід, але не ворухнувся. У міру наближення змійок до Ксандра пентаграма поступово спалахувала. Шум за вікном посилився і став більш ритмічним, а моє серце подібно до мертвого, впало в п'яти і не надавало ознак життя.

Змійки, торкнувшись хлопця, встромилися йому в груди, але незважаючи на мої очікування, Ксандр навіть не скривився.

Над пентаграмою заклубився слабкий неоновий димок, а посеред неї з'явився якийсь чорний потік. Цей потік все ріс і приймав більш правильні обриси. А потім перетворився на… Цуценя-мутанта. Дим поступово вбирався в посланця потойбіччя. І, зрештою, остаточно зник.

– Годі – гаркнув хтось у нас за спиною.

Невідомо звідки взявся Грей, а ми запізно підстрибнули з переляку.