Мирослава Русава - Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава

– «Ледве» не рахується – ображено пропихкала я.

– А, на мою думку, «сир-бор» для них став подібним до традиції чи навіть ритуалу – висловила Маша свою як завжди унікальну точку зору – особливо в присутності Алани.

– Та на що ви натякаєте? – спалахнула злістю я, майже відразу збагнувши, що Зара не жадає відповідей, а має інші мотиви… зовсім не зрозумілі мені.

– На те, що Грей з Ксандром або щось приховують, або тебе поділити ніяк не можуть – загадково промовила синьоока брюнетка зі спокійним обличчям.

Я лише стукнула себе долонею по лобі. (Ні, ну а що ще робити?)

Ось зараз вони серйозно? І дівчата туди ж? Може я справді неправильна? І чому весь світ проти мене?

А от якби Грей почув цю пред'яву він би, як мінімум, образився, а як максимум розмазав би ось цих гадюк по стінці тоненьким, ідеально рівним шаром.

Все! Вирішено! Іду йому скаржитися!

Ну, а ось про реакцію Ксандра на такі пред'явлення я не впевнена... Досі думаю над словами мами.

– Ви справді думаєте, що я хлопцям сподобалася б? Особливо Ксандру та Грею?! – висловила я свій скепсис.

Дівчата чомусь сприйняли ці слова, як невпевненість у собі.

– Ти дуже гарна і всім хлопцям подобаєшся! – вирішила підтримати мене Ада.

– А волосся у тебе просто супер! Із самого знайомства заздрю! – обурилася чомусь Марія.

До речі, вона справді заздрила. І нагадує про це у кожний зручний момент. Між іншим, волосся і було єдиною зовнішньою відмінністю Ади від Марії.

Марія з одинадцяти років усіма можливими засобами намагається відростити собі волосся. Ну а Аді її зовнішність і так подобається. Коротше, зараз волосся Марії діставало до середини спини, ну а в Ади – лише до плечей.

– Так, Так! – Підтримала сестер Еванс Аліса – Що ти взагалі таке кажеш?!

– Дівчатка… – хотіла я зупинити подруг, але, мабуть, мене ніхто не почув.

– Алана, ти як завжди самокритична! – вставила Азарія свої п'ять копійок.

– Дівчата! – почала я, коли ця четвірка на мить затихла – річ не в тому, що я в собі не впевнена, як ви чомусь вирішили. А в тому, що мені не потрібно… – спробувала окреслити свою думку, але зам'ялася, підбираючи слова – не потрібні…

– Відносини з хлопцями? Самі хлопці? Романтика? – почала перераховувати Зара.

– Так – підтвердила я.

– І чим же хлопці, стосунки та романтика такі погані? – схоже справді не зрозуміла Аліса.

Ще б пак, це вона через якихось 4 тижні заміж вийде, а не я. Схоже, їй справді буде важко зрозуміти мене. І як вона у сімнадцять років нареченого знайти примудрилася? Так до того ж Рене майже на три роки старше за неї…

– Ну, на смак та колір приятелів немає! – глибокодумно видала Марія.

– Я навіть не розумію, чому ти так проти? – звернулася до мене Ада – Ксандр, приміром, хлопець так нічого... На відміну від брата – тихо додала вона – веселий, симпатичний, дбайливий…

– Багатий – підкинула ідейку сестрі Марія.

– А чим вам Грей не догодив? – майже образилася Зара.

– Та хоча б тим, що він старий, – пирхнула Марія.

– А я тоді що взагалі скоро попелом обсиплюсь? – широко розплющила очі Азарія.

– І з чого ти зробила такі висновки? – жахнулася я.

– Ні, ну просто якщо для вас навіть Грей старий, то я тоді яка? – чи не істерично простягла кароока –І це з урахуванням того, що хлопець майже на 2 роки молодший за мене.

– Серйозно? – здивувалася Ада.

– А ти гадала?

– Особисто я завжди вважала, що йому років 27​​– висловилася Аліса з таким здивованим обличчям, ніби їй щойно розкрили таємницю світобудови.

Ось так ми й розмовляли… Довго так розмовляли.

– Хей, дівчата – увірвався до магазину буревій… Хоча ні, це не буревій. Лише Хельга – справжня відьма. Причому у Хельги весь «відьомий комплект» був: і зовнішність чаклунська, і магія неслабка, хоч і складно контрольована, і характер за канонами жанру.

– Привіт Хел! –вигукнули ми в один голос. Ну, всі окрім Марії. У цієї парочки стосунки не склалися з самого початку. Відмочка жартома назвала при знайомстві сестер Еванс демонятами. Ну а Марія, образившись, колко помітила, що до загону нечисті правильніше віднести мало виховану відьму. Ну а далі по похилій…

І ось уже вісім років триває ця суто жіноча війна. Ой, скільки підступів вони одна одній підлаштували… скільки нервів собі та оточуючим перепсували. Ніхто і не рахує.

– Ти куди це з самого ранку зникла? – обернувшись до Хельги, закинула Зара ногу на ногу і підперла рукою підборіддя.

– І що приперлася? – усміхнулася Марія та так, що я навіть засумнівалася в тому - чи це посмішка, чи все-таки оскал.

– Та мені пацани сказали, що ви тут чаї ганяєте, поки вони там, бідолашні, працюють – і оком не моргнувши озвалася руденька.

– Брешуть твої пацани – хмикнула Аліса – ми сьогодні чаю й не пробували навіть.

– Ай, до лампочки. Про що ля-лякаєте? – уточнила дівчина.

– Про плани на майбутнє… – хмикнула Зара.

– І про хлопців –  додала Ада.

– Про плани на майбутнє, значить… – спохмурніла дівчина, ніби щось згадуючи – А знаєте, що? –спитала вона, і, витримавши театральну паузу, продовжила: – А я з початку цієї осені в академію вчитися поїду – наче маленька дитина похвалилась вона.

– До якої ще академії? – не зрозуміла Марія. Хельга, вклонившись, ефектно прицокнула каблуками і підкинула гостроверхий капелюх, що з'явився у неї на голові, заявивши:

– У магічну! Куди ж ще мене обдаровану діти?! – з таким виглядом «ну що незрозумілого?» обізвалася відьма – Мені вже й лист прийшов, і документи я вже відправила… – мрійливо зітхнула дівчинка – кину я вас… – зиркнувши на Марію, поклала руку на лоба, але вже за мить переключилася: – а про яких хлопців тріщите?

– Про Ксандра і Грея… І про Соула трошки… – охоче озвалася Зара.

Відьма багатозначно хмикнула, і, взявши самотньо стоячий, порожній стілець, який якраз і готувався для неї, осідлала його задом наперед і поклала підборіддя на спинку. Руді кучері безладним водоспадом спадали на плечі, а зелені очі, як завжди, горіли невгамовною жагою до життя.