Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

- Взагалі-то, існує таке повір’я, аби потоваришувати з русалкою необхідно щось подарувати їй. Тоді нема чого боятися. А якщо подарунок їй дуже сподобається, то можна навіть розраховувати на послугу у відповідь.

Три її нові знайомі одночасно простягли до дівчини долоні. Ярослава у свою чергу здивовано подивилася на співрозмовниць.

- А що? – засміялася Осока. - Ти ж сама побачивши нас, подумала, що ми русалки.

- Звідки…? - Ярослава ще більше округлила очі.

- Чи не хочеш з русалками дружбу водити? – знову задерла носа Аїра. - Ну ось! А казала!

- Та будь ласка, - знизала плечима Ярослава і зняла з руки по браслету для кожної подружки.

Ті, весело щебечучи, почали їх розглядати та захоплюватися красою намистин. Раптом пролунав популярний рингтон. Ярослава лише на мить відволіклася, щоб витягти телефон і відповісти бабусі, що вона сидить на березі. Повернувшись назад, дівчина нікого не побачила - тільки неподалік берега в річці плавало три вінки.

Роззявивши від подиву рота, Ярослава озирнулася. Навколо ні душі. Навіть слідів на піску немає. Дівчина спантеличено хмикнула. Забравши скляний ліхтар, вона попрямувала до бабусі. Ще раз обернувшись у бік берега, Ярослава побачила сплеск на річці, після чого на всю округу задзвенів віддалений дівочий сміх.

***

Наступного ранку Ярослава лежала на розкладачці та намагалася додивитися дивний, але чудовий сон. Зима, лісова галявина, навкруги повно дивних створінь, а вона водить танок навколо багаття. Усі в чудернацьких масках, та дівчина впевнена, що це її друзі. Хтось вихоплює її із кола, підіймає на руки і кружляє, кружляє, кружляє. Всі сміються, а потім… у сусідній кімнаті дзвенить будильник. Щоб його цеглиною придавило та з восьмого поверху!

Нажаль в цих приміщеннях стіни досить тонкі і коли вранішня зміна збирається до роботи, то чуєш все. Повертівшись на розкладачці ще з десять хвилин, Ярослава тяжко зітхнула і, тихенько зібравшись, вийшла з кімнати. Поснідавши разом з працівниками, вона відправилась на своє улюблене місце – оглядовий майданчик зі східної частини «Причаробор’я». Дехто з відвідувачів любив там снідати або ж вечеряти, тому столів стояло вдосталь.

Ярослава обрала місце у самому кутку. Зазвичай там стояв всього один стілець та малесенький столик, а оскільки відвідувачі приїжджали як не сім’ями, так парами, то нікому і діла не було до нього. Допиваючи свіжозмелену каву, яку так люб’язно заварив бариста Влад, дівчина набрала номер подруги і вслухалася в розмірені гудки.

На п’ятий Марина, вочевидь, вирішила відповісти, оскільки Ярослава почула гамір і знайомий голос:

- Так, добрий день. Вітаю. Проходьте, займайте місця. Так. Так. О, привіт. Звичайно. Добрий ранок і вам. Алло!

- Де ти і що робиш в таку рань? – здивувалася Ярослава, замість того, щоб привітатися.

- Не повіриш, веду гурток йоги, - відповіла подруга. – Наш тренер взяла відпустку, а мене вмовила попрацювати замість неї. Заробіток хороший, та я так хвилююся.

- Що скрутишся, а назад не розкрутишся? – пожартувала Ярослава.

- Дуже смішно, - фиркнула співрозмовниця їй у відповідь. – А твої справи як? Знайшла собі друзів? Може хлопці там є достойні? І як тобі працюється у знахарки? Я читала твою смс та вибач, забула відповісти. А як поїздка в місто? Там чийсь онук мав тебе відвезти.

Дівчина і справді писала Марині повідомлення, де розказувала про нову роботу та кошеня рисі. За цим разом же швидко розказала, як погуляла на святі і, які дивні речі тут відбуваються.

- Знаєш, до мене тут теж одна дівчина ходить з ромської спільноти. Каже що по руці вміє ворожити, - зі скептицизмом в голосі розповіла Марина. – Та я по голосу чую, що тебе щось хвилює. Давай швиденько кажи, бо в мене вже майже вся група зібралася.

Ярослава не здивувалася, адже подруга дуже добре знала її, не зважаючи на короткий термін дружби. Та й мала рацію. Тому дівчина не стала відтягувати розмову, а поринула у вчорашній день.

*Неприємності почалися, як тільки-но Ярослава вийшла зі службового входу «Причаробор’я». Блакитний ретро-легковик діда Данила під'їхав на пару секунд раніше, а водій уже нетерпляче тарабанив пальцем по керму.

Підійшовши до опущеного скла водія, дівчина зазирнула всередину салону і привіталася.

- Та сідай вже хутчіш! В нас і так часу в обріз! - невдоволено відповів водій.

Зніяковівши такому привітанню, Ярослава швидко обійшла легковик і насилу відчинила дверцята, що рипнули. Вочевидь за добу з автомобілем щось пішло не так. Сідаючи на місце пасажира, дівчина голосно грюкнула дверцятами, за що відразу ж отримала новий докірливий погляд. А потім:

- Чуєш, пристібатися не вчили?

Та далі було тільки гірше. Ярослава поцікавилася чи є в місті банкомати, на що дістала нову порцію хамства:

- Працювати не захотіла, а бабками хвалишся? – хмикнув той у відповідь.*

- Так і сказав «бабками»? – перебила спогади Марина.

- Ага, - хмикнула Ярослава.

- З яким контингентом він спілкується? – здивувалася співрозмовниця. – Може він якийсь бандит?