Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

У спалаху яскравого світла Барс миттю помітила дівчат, котрі забилися в кут між стіною та столом. Не зовсім дурні, це тішило.

– Тебе не випустять. Можеш сидіти в печаті або повернутися на свій смітник, – грубо кинула Анна, все ж таки опускаючи руки.

Випускати його вона і справді не збиралася, а вийти у світ без дозволу заклиначів він не міг. Демон це чудово зрозумів і з ледь помітним роздратуванням озирнувся на дівчат. На цьому емоції й скінчилися. На легкому прищурі смарагдово-зелених очей і щоці, що нервово смикнулася.

– Значить, ти вирішила залишити Ліванор?

Голос чоловіка, несподівано приємний і глибокий з легкою хрипотою заворожував. Його хотілося слухати й слухати, але Анна тільки пирхнула, руйнуючи чари моменту.

Найбільше їй хотілося просто піти, зникнути з-під пильного жадібного погляду, але натомість вона у кілька кроків наблизилася майже впритул до контуру. Так, щоб його світло дозволило старому знайомому повністю розрізнити всі відтінки люті в глибині сірих очей. Бажання згорнути йому шию, стерти на порох. Все те, що на мить промайнуло і в отруйній зелені демонічних очей.

Якийсь час вони просто дивилися один на одного. Демон схилився так низько, що жінка відчувала на своєму обличчі його подих, але їх все ще розділяв контур. Магічний контур і та темна грань, що перекреслювала для них саму можливість дивитися один на одного без бажання вчепитися в горлянки.

– Я знайду тебе, – нарешті тихо, але чітко промовив він.

– Згорни собі шию в пошуках.

Губи жінки зламала жорстка усмішка. Не гаючи часу, Барс підняла руку, щоб торкнутися краю контуру перед собою, запускаючи деактивуючий імпульс.

Яскравий спалах світла змінився на повну темряву і запах озону, ніби в кімнаті пройшов дощ. Тільки десь у коридорі заскреготіли, оживаючи, світильники. Жовте сяйво вдарило в спину застиглої викладачки.

Якийсь час Анна не рухалася, розсіяно дивлячись перед собою.

– Хто б міг подумати, що ти наженеш мене саме тут і саме зараз… – ледь чутно пробурмотіла вона і різко розвернулася до виходу.

Тільки у дверях вона зупинилася, кинувши короткий погляд через плече назад до дівчат. Ті геть дурними не були та притихли як миші під віником та, на жаль, практика сурикатів не спрацювала.

– Завтра о сьомій ранку до кафедри. Запізнитесь – приб'ю.

Сил на церемонії не було. Завтра можна буде і покарання підібрати, і мізки вправити, сьогодні з неї було досить. І якщо до сходів вдалося дійти досить бадьорим кроком, піднятися на два поверхи вище виявилося неймовірно складно. Наче отруйний погляд таких знайомих очей випив усі сили, залишивши лише глухий розпач.

Ось тебе мені тільки не вистачало!

З розпачу народилося роздратування і ледь-ледь, десь дуже глибоко з'явилася туга. Несподівана, недоречна і дурна настільки, що жінка вперто труснула густою гривою русявого волосся. Не біда, вона впорається з усім і всіма.

Навіть із ним.

Навіть із собою.

«Через збільшення кількості скарг на окремих викладачів академії Моріон міжрасова рада змушена звернути увагу на проблему, котра виникла. У зв'язку з цим було прийнято рішення про формування комісії, яку очолює незалежний експерт…»

– Значить, незабаром у нас будуть гості… – ледь чутно пробурмотів чоловік, повільно зминаючи папір. – Тільки цього мені ще не вистачало.

Відкинувшись на спинку крісла, він з досадою потер обличчя долонями. Наче мало йому було тієї уваги, яку вже привернуло до себе це дівчисько!

Якщо хтось із комісії здогадається зіставити ті ж деталі, які зіставив він… На які вказав покійний майстер Горик.

Ця думка змусила чоловіка насупитися і різко підвестися з місця, щоб наблизитися до вікна. Внизу щось надривно закричало. Не з першого разу, але в моторошних звуках вдалося розібрати серенаду і з усього серця поспівчувати нещасній панночці, якій вона була присвячена.

– Одному ця таємниця вже коштувала життю, що далі? Що якщо вона розкриється і гірше того – виявиться не просто здогадом?

Насупившись, чоловік підібгав губи, намагаючись зосередитися і розібратися з сумбуром, що панував у свідомості. Він до останнього відмахувався від доказів Горика, до останнього не хотів встрявати в цю справу, але старий пройдисвіт примудрився втягнути його в це навіть з могили.

– А-а-а-а-а! – провило десь унизу.

– У-у-у! – підпряглося тоненьке виття голосок якоїсь псини.

Скривившись, чоловік зрозумів, що більше не в змозі виносити цієї какофонії, чоловік похмуро глянув на горщик з квіткою, котра передчасно спочила. Він дістався нинішньому хазяїнові кімнати ще від попереднього власника і зараз відверто спокушав на феєричне розставання.

– Лю-у-бо-ов мо-я-а-а!

Нервово струснувши плечима, знову збитий з думки чоловік роздратовано стиснув губи та повільно підсунув вазон до краю підвіконня. Здається виконавці люблять, коли до їхніх ніг падають квіти. Жаль тільки, що деяким співцям їх можна кидати виключно з горщиками.

До нас їде комісія.

Новина застала Барс у старій підсобці, де вона керувала ударною працею студенток, що провинилися. Керувала мудро не переступаючи порога. Підсобка, явно служила не тільки некромантам, а й менталістам, що мешкали тут раніше. Не те щоб жінка побоювалася того, що могло тут залишитися, швидше того, що могло тут завестися.

Ці ж думки турбували й Морату з Журавою, судячи з нещасних і похмурих поглядів, які вони кидали на жорстоку викладачку. На жаль, некромантка була невблаганна.

– Давайте, давайте. А якщо так і далі піде, це чудове місце ви приведете до ладу вже до кінця першого курсу, а завершення навчання відсвяткуєте капітальним ремонтом вежі. Демонологи, щоб вам луснути.

Усміхнувшись, жінка схрестила руки на грудях. По-справедливому, варто було б покарати дівчат у ті самі вихідні, але Дажена заперечила. Судячи з вигляду Барс, вона мала намір придушити їх, тож покарання довелося відкласти на тиждень.