Ekaterina - Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina

Тіні та Зрада

Відкриваю очі і трохи примружую їх. Лежу кілька секунд на підлозі, почуваюся дезорієнтованою. Не знала, скільки часу минуло, коли почала трохи приходити до тями. Світло у ванній здавалося надто яскравим, а біль у голові був гострим. Знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити, де я знаходжуся, і згадати, що сталося. Я спробувала поворухнутися, але кожен маленький рух викликав хвилю болю по всьому тілу.

 

З великим зусиллям я вдалося доповзти до дверей ванної кімнати та відкрити її. Вхопилася за дверну раму, дихаючи важко. Мені потрібна була допомога, але сили вже були на межі.

 

На щастя, у цей момент одна з моїх колег, Роза, пройшла по коридору і побачила мене. Її вираз обличчя миттєво змінився від здивування до занепокоєння, і вона підбігла до мене.

 

— Валієріє! — вигукнула вона, підбігаючи до мене. — Що з тобою сталося?

 

— Допоможи… — вдалося сказати мені, перш ніж біль і виснаження знову перемогли мене.

 

Роза швидко викликала охорону будівлі та швидку допомогу. Поки ми чекали, вона залишалася поруч, підтримуючи мене свідомою та втішаючи своєю присутністю.

 

— Спокійно, Валеріє. Допомога вже в дорозі. Все буде добре, — сказала вона, міцно тримаючи мене за руку.

 

Здалеку бачу, як наближаються люди. Прибуття парамедиків і команди безпеки будівлі стало початком мого фізичного відновлення, але я знала, що цей інцидент був не тільки фізичним нападом, а й атакою на мою гідність і безпеку в Кришталевій вежі. Вирішивши не дозволити себе залякати, я розуміла, що мені знадобиться вся можлива підтримка, щоб зіткнутися з тим, що чекає попереду.

 

Швидка допомога прибула швидко, і парамедики обережно підняли мене на ноші. Лаура супроводжувала мене, тримаючи мене за руку і переконуючись, що я не почувалася самотньою. Мої думки були затьмарені, але одне було ясно: хтось у Кришталевій вежі хотів мені нашкодити.

 

У лікарні мене одразу ж оглянули. Провели низку тестів і дали знеболювальні для полегшення болю. Поки я лежала в ліжку, намагаючись осмислити те, що сталося, Лаура жодного разу не відійшла від мене.

 

— Дякую, Роза. Не знаю, що б я без тебе робила, — сказала я слабким голосом, відчуваючи хвилю вдячності.

 

— Не хвилюйся, Валеріє. Ми всі тут, щоб підтримати тебе. Алехандро вже був проінформований і зараз на шляху сюди, — відповіла Лаура, подарувавши мені заспокійливу усмішку.

 

Через деякий час у кімнату увійшов Алехандро. Його обличчя було сповнене занепокоєння і стриманого гніву.

 

— Валієріє, мені дуже шкода, — сказав він, підходячи до мого ліжка. — Не можу повірити, що це сталося. Ми знайдемо відповідального і забезпечимо, щоб він поніс покарання за те, що зробив.

 

— Дякую, Алехандро. Я не знаю, хто це зробив, але це було страшно, — сказала я, відчуваючи, як сльози починають накопичуватися в моїх очах.

 

— Охорона будівлі вже переглядає камери та спілкується зі співробітниками. Ми не зупинимося, поки не дізнаємося правду, — запевнив Алехандро, м’яко стискаючи мою руку. — Але зараз я хочу, щоб ти зосередилася на своєму одужанні.

 

Минуло кілька днів, перш ніж я змогла повернутися до офісу. Тривога через роботу з’їдала мене живцем, адже якщо я не працюватиму, то не буде грошей, і це була моя подвійна турбота. Протягом цього часу я отримала безліч підтримуючих повідомлень від колег, що додало мені сили рухатися далі. Алехандро та служба безпеки компанії невтомно працювали над тим, щоб з’ясувати, хто був нападником.

 

Нарешті настав цей день. Алехандро викликав мене до свого офісу і сказав, що у них є новини. Я зайшла і сіла навпроти його столу, нервуючи, але з нетерпінням очікуючи дізнатися, що вони виявили.

 

— Валеріє, ми знайшли відповідального, — сказав Алехандро, його голос був серйозним. — Це був один зі співробітників нічної охорони, якого підкупили, щоб залякати тебе. Але є ще дещо, що ти повинна знати.

 

Моє серце почало сильно битися, поки я слухала його.

 

— Ми виявили, що все це організувала моя мати, вона найняла мафіозі, щоб вбити тебе. Моя мати не знає, де він зараз, але він отримав щедру винагороду, — продовжив Алехандро, його вираз обличчя був сповнений болю та розчарування. — Я вражений і засоромлений її діями. Вона хотіла позбутися тебе з компанії будь-якою ціною, навіть якщо це означало заподіяння тобі шкоди.

 

Слова Алехандро залишили мене без дихання. Не могла повірити, що Донья Мерседес зайшла так далеко у своєму прагненні зруйнувати мене.

 

— Алехандро, я не знаю, що сказати… — пробурмотіла я, відчуваючи суміш гніву та смутку.

 

— Вона буде нести відповідальність за свої дії, обіцяю тобі, і сподіваюся, що знайдуть цього мафіозі, якого видно на камерах, — сказав Алехандро, його голос був твердим. — Але зараз є ще дещо, що ми повинні зробити.

 

Він рішуче подивився на мене та викликав усіх співробітників на зустріч у конференц-залі. Він взяв мене за руку і супроводив туди. Коли ми прийшли, я побачила всіх своїх колег, які зібралися, їхні обличчя були сповнені цікавості та занепокоєння.

 

— Дякую всім, що прийшли, — почав Алехандро, його голос відлунював у залі. — Сьогодні ми тут, щоб прояснити одну дуже важливу річ. Були чутки та неприйнятні дії, спрямовані проти однієї з наших найцінніших співробітниць, Валеріє.

 

Він зробив паузу, глянувши на мене з підтримкою.

 

— Я хочу, щоб усі знали, що Валеріє не зробила нічого неприпустимого, щоб отримати свою позицію в цій компанії. Звинувачення проти неї абсолютно неправдиві і були поширені моєю матір’ю, Доньєю Мерседес, яка більше не матиме жодної влади чи впливу в цій компанії.

 

По залу пронісся шепіт здивування.

 

— У Доньї Мерседес є що сказати, — оголосив Алехандро, і всі повернули свою увагу на двері, де вона стояла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍