Вікторія Ван - Мелодія серця, Вікторія Ван

— Я знаю, це складно, — тихо сказав він, не відводячи від неї погляду. — Але ти не повинна робити все це сама. Ми всі тут, і я... я тут для тебе.

Його слова прозвучали просто, але Юн відчувала, що за ними ховалося більше, ніж він говорив. Його очі зустрілися з її, і в них було щось таке, що змусило її на мить затамувати подих. Це був той погляд, який вона вже бачила раніше — той, який говорив більше, ніж будь-які слова.

— Техьон... — почала вона, намагаючись підібрати правильні слова, але не встигла їх сказати.

— Не потрібно говорити нічого зараз, — він легенько похитав головою, ніби заспокоюючи її. — Просто знай, що я поруч, і буду тут, скільки б часу тобі не знадобилося. Я знаю, що це не просто, але ти повинна знайти відповідь у собі.

Юн знову ковтнула сльози, відчуваючи, як його слова ніжно огортають її, наче ковдра, що дарує відчуття захисту. Їй не треба було боятися, що він засудить її або змусить зробити вибір. Зараз вона відчувала тільки його щире бажання підтримати.

Він повільно забрав руку з її плеча, але залишився поруч, даючи їй простір, але не покидаючи її. Вони стояли у тиші, і цей момент здавався надзвичайно інтимним, хоча між ними не було слів. Юн глибоко зітхнула, намагаючись заспокоїти думки. Техьон завжди був поруч, коли вона потребувала цього, але чи правильно буде дозволити собі відчувати до нього те, що зароджувалося в її серці? Чи це не зрадить тих почуттів, які вона мала до Чонгука?

Її роздуми перервав Техьон, який несподівано заговорив:

— Знаєш, — він говорив тихо, ніби розмірковуючи вголос, — я завжди думав, що коли настане момент, коли я можу щось сказати тобі... я буду впевнений, що це правильно. Але зараз... я теж не впевнений.

Його слова прозвучали несподівано, і Юн на мить застигла. Він продовжив:

— Я не хочу тиснути на тебе, але мушу сказати це. Ти важлива для мене, Юн. І не тільки як друг.

Його очі знову зустрілися з її, і в них був вираз, що змусив її серце тремтіти. Це було зізнання, від якого вона одночасно розгубилася і відчула тепло.

— Я знаю, що все це для тебе важко, — продовжив він, не відводячи погляду, — але я не хочу, щоб ти почувалася самотньою в цьому. Якщо тобі буде потрібно, я готовий чекати, скільки потрібно.

Ці слова торкнулися її серця глибше, ніж вона могла собі уявити. Вона розуміла, що Техьон дійсно готовий підтримувати її незалежно від того, якими будуть її рішення. Але чи могла вона дозволити собі віддатися почуттям до нього, коли її душа все ще була поділена між іншими? Чи варто було їй залишити всі сумніви і дозволити серцю вирішити, кого вона дійсно кохає?

Юн на мить заплющила очі, намагаючись зосередитися на своїх відчуттях. Її голова була повна питань, але відповідей не було. Вона була вдячна Техьону за його підтримку, за його чесність, але водночас її мучило відчуття, що вона застрягла в пастці власних почуттів.