Нікколо Макіавеллі - Про військове мистецтво, Нікколо Макіавеллі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
КОЗІМО. Чи слід призначати їм платню?
ФАБРІЦІО. Так, але не більше, ніж це потрібно на корм коневі, адже, якщо ви обтяжите підданих витратами, вони почнуть нарікати. Тому необхідно оплатити коня і витрати на його утримання.
КОЗІМО. Якою повинна бути чисельність вашої кінноти і як би ви її озброїли?
ФАБРІЦІО. Ви переходите до іншого предмету. Я скажу про це свого часу, коли поясню вам, як повинна бути озброєна піхота, і як її треба готувати до бою.
Книга друга
ФАБРІЦІО КОЛОННА. Коли набір солдат скінчено, їх необхідно озброїти; для цього варто знати, яку зброю використовували древні, й обрати найкращу. Римська піхота ділилася на важкоозброєну і легку, яка звалася велітами. Цим словом називали всіх піхотинців, озброєних пращами, луками і дротиками; для захисту велика частина їх носила шолом і круглий щит на руці; билися вони попереду і в деякому віддаленні від важкої піхоти, озброєння якої складалося з шолома, що прикривав голову до плечей, лат, які захищали тіло до колін, наручників, наголінників і щита завдовжки у два ліктя і шириною в лікоть, окуті зверху і знизу залізним обручем для кращого захисту від ударів і для запобігання тертя його об землю. Для нападу служив меч довжиною у півтора ліктя, який воїни носили біля лівого боку, і кинджал, який прикріплювався до правого. В руці вони тримали метальний спис, названий pilum, який вони пускали у ворога на початку бою.
Такою була римська зброя, і з нею вони завоювали світ. Правда, деякі стародавні письменники приписують римлянам, крім названої зброї, ще інше, саме — довгу піку, схожу на рогатину, але я не розумію, як може воїн, який тримав в руці щита, діяти ще й важким списом. Метати його обома руками не можна, тому що цьому заважає щит, а якщо кидати його однією рукою, нічого не вийде, тому що піка надто важка. Крім того, при битві в зімкнутому строю піка марна, так як тільки солдати першої шеренги у мають достатній простір для того, щоб як слід розвернутися; бійці, які стоять в наступних шеренгах, зробити цього не можуть, бо властивість бою, як я покажу це далі, вимагає безперервного змикання рядів; це теж незручність, але все ж таки незрівнянно менша, ніж розімкнутий строй, що являє явну небезпеку.
Тому всяка зброя, довша двох ліктів в зімкнутому строю, марна: якщо ви озброєні списом і хочете його метати обома руками, то, навіть допускаючи, що щит цьому не заважає, ви не зможете вдарити ним ворога, що вступив з вами в рукопашний бій; якщо ви берете піку однією рукою, щоб в той же час прикритися щитом, ви можете тримати її тільки напереваги, і тоді вона наполовину стирчить ззаду і солдати в наступних за вами рядах не дадуть вам нею працювати. Найімовірніше, що у римлян або зовсім не було цих пік, або вони ними майже не користувалися. Прочитайте в історії Тита Лівія опис знаменитих битв, і ви побачите, що про піки він згадує тільки в найбільш рідкісних випадках, але постійно говорить про те, як солдати, кинувши свої дротики, хапалися за мечі. Тому залишимо ці піки в стороні і, говорячи про римлян, будемо вважати меч знаряддям нападу, а щит та інше озброєння — знаряддями захисту.
Греки для оборони озброювалися не так важко, як римляни, а під час нападу покладалися більше на списи, ніж на мечі, особливо македонська фаланга, списи якої, так звані сариси, були в десять ліктів завдовжки і дозволяли їй проривати ворожі ряди, замикаючи в той же час свій стрій. Деякі письменники згадують ще про щити у македонян, але з причин, про які вже сказав, я не можу зрозуміти, як вони могли діяти сарисами і в той же час користуватися щитом. Нарешті, в описах боротьби між Павлом Емілієм і македонським царем Персеєм, наскільки я пам’ятаю, нічого не говориться про щити, а тільки про сариси і про те, з якими труднощами далася перемога римським легіонам.
Усе це наводить мене на думку, що македонська фаланга нічим не відрізнялася від сучасної бригади швейцарців, вся сила і міць якої полягає саме в піках.
Шоломи римської піхоти були прикрашені пір’ям, що додавало війську величного вигляду, прекрасний для друзів і грізний для ворогів. Кіннота в найдавніші часи Риму носила тільки круглий щит і шолом — іншої оборонної зброї не було; для нападу служили меч і довга тонка піка з одним тільки переднім залізним наконечником. З такою зброєю вершник не міг прикриватися щитом, а в сутичці піки ламалися, і бійці залишалися беззбройними і беззахисними. Згодом для кінноти встановилося те саме озброєння, як і для піхоти, але тільки щити у них були чотирикутні і меншими, ніж у піхотинців, а піки товщі і окуті залізними ланцюгами з обох кінців, тож коли одне вістря ламалося, інший кінець ще годився.
З цією зброєю, піхотною і кінною, римляни завоювали весь світ, і за очевидними плодами їхніх походів можна з повною ймовірністю припустити, що краще споряджених військ не було ніколи. Про це часто свідчить у своїй історії Тит Лівій, який при порівнянні римських військ з ворожими виражається так: «Але римляни своєю доблестю, досконалістю зброї і військовою дисципліною були сильнішими». З цієї причини я більше говорив про озброєння переможців, ніж переможених.
Тепер я хотів би сказати про озброєння наших сучасних військ. Для оборони піхоті даються залізні лати, а для нападу — спис завдовжки в дев’ять ліктів, названий списом; збоку прикріплений меч з кінцем більш заокругленим, ніж гострим.
Таке звичайне озброєння нинішньої піхоти. Тільки у небагатьох є лати, що захищають спину і руки, а шоломів немає зовсім; у цих частин замість пік є алебарди, тобто древко завдовжки в три лікті із залізним наконечником у формі сокири. У піхоті є також фузилери; вогнем своєї зброї вони виконують те ж завдання, що й стрілки з лука і пращники давнини. Озброєння це винайдене німецькими народами, особливо швейцарцями; вони бідні, але цінують свою свободу і тому як раніше, так і тепер змушені захищатися від владолюбства німецьких князів, яким багатство дає можливість тримати кінноту, яка для швейцарців через їхню бідність недоступна.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про військове мистецтво, Нікколо Макіавеллі», після закриття браузера.