Олег Говда - Пливе човен - води повен, Олег Говда

Класика жанру. Залишилося тільки запитати: «Чому без шапки ходиш?», — і можна бити в чоло.

— Ой, не треба, дядечку? — зобразив я переляк. Може, трохи переборщив, але розбійники не помітили. — Ми нічого не знаємо! Нам Василь з Семеном ще вдень сказали, що можна місто подивитися, а як стемніє — повертатися до човнів. Ось ми і прийшли. А що нас хтось шукає... про те від вас перший раз чуємо.

— Бреше! — заверещав коротун і знову спробував штрикнути мене. Але на цей раз худий завадив. Притримав спис.

— Угомонись, Горобець! Може, і не бреше.

— Так нам яка різниця? — збуджено підстрибнув той, справді нагадуючи невеличку пташину. — Отаман розбереться.

— Це правда, — погодилися інші. — Ти, Кості-ребра, не розпускай крила, як квочка. Не твої курчата. Обшукаємо, зв'яжемо і нехай чекають Чорноту. А він вже знатиме, що з ними робити.

— Вірно...

Два списи тут же вперлися в мене, а один — в Олесю.

— Завмріть і не смикайтесь, бо шкурки попсуємо...

Ой, ой! Щось вони занадто швидко перейшли до діла. А як же «поговорити»? Я розраховував, що матиму час розповісти контрабандистам якусь байку. Вони розвісять вуха, а Василь з Семеном, тим часом, тихенько спустяться в балку і...

Кістлявий швидко обмацав мій пояс і штанини. Природно, нічого не знайшов. Зате знайшов Горобець. І зовсім не те, що шукав.

— Тю! Хлопці! Та ж це дівка! — миршавий чоловічок аж підстрибнув від несподіванки. — Щоб я в ложці юшки захлинувся!

— Тю на тебе! — невпевнено реготнув хтось із чотирьох. — Тобі, недомірку, всюди баби ввижаються.

— Так що я цицьок в руках ніколи не тримав, чи що?! — обурено заволав той на повний голос. — Кажу ж — дівка! Самі гляньте...

І як Хасан зовсім недавно, смикнув багатостраждальний комір сорочки. Але Олеся встигла притримати обшивку руками, і чоловічку не вистачило сили розірвати тканину.

— Тпру! Смирно стій, кобила! — гаркнув Горобець на дівчину. — Бо загнуздаю! Бач, комизитися вона ще мені буде!

— Е-гей! — ще один голос донісся з протилежного боку яру. — Чого галасуйте, як юродиві на Великдень? Гатити з самопалів ще почніть!

— Так, цеє... Горобець наш дівку спіймав! — крикнули йому у відповідь. — За хлопця перебрану...

— Дівку?! Ух, ти! А гожа чи страшна, як смерть?

— Зараз вогонь запалимо, роздягнемо і подивимося...

— Та яка різниця, — відповів інший. — Вночі всі гарні та солодкі… Головне, — молоденька і матусі не поскаржиться.

Мужики заіржали, як цілий табун застоялих жеребців. Мало не пританцьовуючи навколо Олесі, в передчутті неочікуваної розваги.

Ось так сліпий лисого стриже! Пастка спрацювала!

Адже саме ця ідея і прийшла мені в голову. Скільки разів бачив у кіно, як хороші і погані хлопці втрачали обережність, при появі оголеної дівчини. І весь час реготав з подібних сцен, вважаючи їх заяложеним штампом. І от — будь ласка. Не здурили режисери… Той же ефект. Іржуть, губами прицмокують, блудливі рученята так і тягнуться, куди не слід. Олеся верещить і відбивається. А оскільки я її не попередив — то поводиться природно, не вдаючи. Як боронилася б і будь-яка інша дівчина, що потрапила в таку халепу. Чим ще більше розбурхує уяву розбійників і повністю приковує увагу до себе. Пильність втрачена остаточно... Навіть той, що нагорі в «секреті» сидів, не витримав і, судячи з шелестіння ґрунту, що осипається під ногами, поспішає сюди, щоб приєднатися до забави.

Основний інстинкт в дії, шляк би вас усіх...

Бемц!

Охочий до дармової «полунички», що стояв позаду всіх, картинно змахує руками, витріщає очі і беззвучно валиться навзнак. Але не падає, — дбайливо підтриманий Тіпун, м'яко сідає на землю. Місце, що звільнилося, займає Полупуд.

Василь не розмінюється на дрібниці. Хапає за комір відразу двох розбійників і з силою зіштовхує їх головами. Тріск лунає такий, немов суху дошку навпіл зламали. Ну, і я не сплю... Горобця, що однією рукою тримав ніж біля горла Олесі, а другою азартно нишпорив у її шароварах, б’ю від щирого серця. У вухо, складеними в замок долонями.

Як вітром здуло. Тільки беркицьнув.

Далеко, правда, не відлетів. Олеся, кішкою, стрибнула слідом. І, як згадана кішка, пустила в хід нігті. Жахіття... Ніколи не думав, що то така страшна зброя.

А як же сторож?

Втім, був би цілий і неушкоджений, обидва запорожці б тут не стояли. Значить, і його спіткала доля решти бандитів. Ну, і чорт з ним.

— Ну, все, все, дитинко... годі... — Полупуд обійняв Олесю за плечі і силоміць відірвав від Горобця. — Угомонись. Він же не дихає... тож, болю не відчуває. Чого дарма нігті ламати?.. Ходімо, поки інші не заявилися. Може, на тому боці теж «секрет» виставили? Чим раніше заберемося подалі звідси, тим краще.

— Хороший удар... тіпун мені на язик. Не очікував. Хоч і недомірок, а все одно, не кожен може з одного разу людині в'язи скрутити. Ростеш, хлопче. Покажеш колись, як це ти його приложив?

Чесно кажучи, я і сам не очікував. Якось, у селі, попросили мене індика прибити. Не дуже великого. Кілограм десять-дванадцять. Я взяв шматок арматури, приноровився, і як врізав йому по шиї з усього маху. Думав, голову зрубаю... А він, гад, тільки перевернувся і втік. Мабуть, розлютив мене… небіжчик. Сильно розлютив.