Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

Діжка удостоїлася стусана. Речі швидко покидалися в сумку, піхви з мечем зайняли своє місце на спині, шахіш був посаджений у кишеню і Ярослав підійшов до дверей.

Спочатку він за них визирнув, перевіривши, чи не блукає там хтось. Попадатися на очі мешканцям замку зовсім не хотілося.

Наче втікає.

Бідолашний скривджений хлопчик, що вирішив на зло дорослим втекти з дому.

Дурість якась.

— Ну, ні, йтимемо гордо, і відкрито, — сказав Ярослав, переконавшись, що в коридорі нікого немає. — Ніхто мене тут не зупинятиме. Тож і сенсу ховатися немає.

Якось непереконливо пролунало.

Ну і добре.

Ярослав вийшов за двері і, намагаючись не поспішати і не крастись, попрямував коридором. По дорозі він так і не зустрів нікого, що було досить дивно. Зазвичай коридором тинялися слуги і стражники. Робили робочий вигляд.

На подвір'ї чувся якийсь галас. Гучно завивав жіночий хор. Шітіто Ран намагався когось перекричати, схоже, встиг ще з кимось посваритися. Точніше, просто з кимось. Ярослав з ним не сварився. На жаль. Може й варто було. Отак висловиш комусь наболіле, і полегшає, хоч на якийсь час.

— Часто у них тут несанкціоновані мітинги відбуваються. Веселі люди, життєрадісні та безжурні. Навіть завидно, — сказав, зазирнувши до кишені. — Як би нам цей натовп обминути? Особливо з конем. Кінь — здоровенна махина, її не помітити складно.

Шахіш у кишені пирхнув. Здається, глузливо.

— Ну, так. Визнаю. Тікаю я. Просто не хочеться нікого бачити. Що в цьому бажанні дивного? Настрій безглуздий. Гаразд, спробуємо обійти замок із тилу. Ніжками. Коня поведемо на поводі, так надійніше. А коли виберемося на дорогу, то й поїдемо. По-моєму непоганий план.

Крики перед замком стали голоснішими.

Що там у них відбувається?

Ярослав задавив у зародку цікавість і пішов за конем. Яка різниця, кого та від кого мешканці замку рятували цього разу? Дурнею маятися тут люблять. Від нудьги, мабуть. Адже ніяких розваг. До найближчого міста далеко, ярмарок влаштовують раз на рік, восени, цирки та інші волоцюги взагалі не заїжджають.

Коня Ярослав знайшов одразу. Він меланхолійно щось жував, і працювати транспортним засобом сьогодні не розраховував. Довелося його засмутити. День такий, усі сьогодні когось засмучують.

Ярослав тяжко зітхнув і озирнувся в пошуках сідла та іншої збруї.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно