Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

Жаль, що Ладане характером не схожа на маму онука цієї людини. Чихнути б у її присутності боявся, не те що вигідну партію підшукувати.

— Якщо вас це так турбує, то я не збирався набиватися вам у родичі, — сказав Ярослав. — Якщо я одного разу з якогось переляку вирішу одружитися з Ладане, жити ми тут не будемо. Я вже про це подбаю. І ваші володіння залишаться при вас. В будь-якому випадку.

Ось так. Майже чемно. Може додати, що цей замок зараз дратує? Але ж не повірить. Власник, щоб його.

Як же Ярославу хотілося накричати на цього зарозумілого торговця дочкою. Пояснити, що йому настільки начхати на цей замок, що він доклав усіх зусиль, щоб повернути Ладане її брата. Улюбленого, здається. Закричати прямо в обличчя. І подивитись на реакцію.

Де цього чортового Сойно носить?

— У вас усе? — спитав хлопець придушивши порив.

Шітіто Ран окинув киплячого від злості Ярослава якимсь незрозумілим поглядом і вийшов. Не сказавши жодного слова. Вітатися та прощатися тут не прийнято. Безглуздий світ.

Дурні закони.

Безглуздий замок, населений дивними людьми.

Безглузда діжка.

Виявляється, щоб нагріти воду в цій діжці, треба роздратуватися. На всіх.

На світ за його недосконалість.

На Сойно, який десь блукає і не поспішає з'явитися на очі родичам. Гаразд, родичам, можливо Ярославу теж хотілося б відтягнути час зустрічі з таким батьком. Але показався хоча б бодай своєму рятівнику. Щоб усе вирішилося, стало на свої місця і не доводилося думати про те, чия душа відлетіла біля тієї тричі проклятої печери.

На татуся Ладане, за його виборчу турботу. Це ж принизливо. Невже він не розуміє, наскільки такий клопіт ображає Ладане. Вона недостатньо дурна, щоб зовсім не цінувати власну думку. І взагалі, хто йому сказав, що дівчині буде добре в ролі покірної, забитої істоти. Особливо після навчання у Місті. Адже їй тепер є з чим порівнювати.

На себе, за безглузді пориви, рятувальні місії та невміння говорити людям в обличчя правду, на яку вони заслуговують. Звідки цей страх поранити правдою людину? Вони ж своєю правдою ранять, чому власну правду не перетворити на зброю?

Навіть на правду, через те, що вона у кожного своя. І знову ж таки на себе, за те, що зрозумів це давним-давно, позбавивши себе можливості відкидати щось, що не сподобалося, увірувавши, що до правди воно не має жодного відношення. Отже, з ним можна лише боротися.

Чому світ насправді не поділяється на добро і зло? Наскільки простіше було б. Відокремити чорне від білого і вибрати свій бік.

Кретинська звичка всіх виправдовувати і намагатися подивитися на світ з їхньої точки зору.

Вода у діжці закипіла. Просто через те, що Ярослав злісно на неї дивився.

Чудово. Тепер доведеться чекати, поки вона охолоне. Напевно, довго чекати. І винен знову сам.

Смішна ситуація. Такий рознещасний хлопець сидить біля діжки з окропом. Може на неї подути, як на чай? Або заварочки кинути, щоб добро не пропадало. А потім влаштувати грандіозне чаювання.

Рознещасний?

— Гадство!

Ярослав врізав по бочці кулаком, затряс відбитою кінцівкою і зашипів від болю.

— Кретинство!

Рознещасний? Ображений? Злобно-ображений? О так. Дуже злий і дуже скривджений.

Головне, навіть подібної думки не було. Ладане, вона така надто... Просто надто. Скрізь та у всьому. До неї торкатися страшно, ніби вона тендітна статуетка, яка від недбалого жесту, різкого руху може зламатися. Яка тут може бути спадщина?

А ще так старався. Так, переважно для Ладане, якій погано без брата. Але ж він і його син. Якщо ця людина одного разу прийде дякувати, якщо таке диво станеться... це буде ще гірше, ніж спроба захистити дочку. Краще б цього ніколи не сталося. Просто прийняти цю подяку вже не вдасться. Низька людська натура вимагає відповісти ударом на удар. Щоб теж сидів і намагався зрозуміти – за що? Щоб благав, принижувався і просив вибачення.

А це може статися, якщо Сойно повернеться. Він знає, що і для чого робилося.

І як Ярослав переміг злого граха, теж знає.

Зачекати, доки Сойно з'явиться, і подивитися на вираз обличчя цього самовпевненого аристократа? А потім сказати щось пишномовне про спробу зробити людині добро і відповідне обливання брудом, замість очікуваної подяки. Ах, не знав? Але незнання законів не звільняє від відповідальності. Хтось, здається, навіть вимагав завжди вітати у своїй хаті мандрівників, бо може випадково зайти бог. Притримав би гордий власник замку бажання висловити свої підозри і вибачатися не знадобилося б. Адже яка доччина спадщина, якщо живий і здоровий син? Дівчаткам, за наявності братів, нічого, крім якоїсь там суми місцевих грошей, не світить. Може ще щось із сімейних коштовностей по душевній доброті віддадуть.

Так, поспостерігати за виразом обличчя Шітіто Рана, коли до нього дійде, що всі його звинувачення виїденого яйця не варті.

А воно того варте?

А якщо Сойно не з'явиться? Що тоді робити? Вони ж і без того впевнені, що Сойно давно мертвий, яка різниця для них, коли саме він помер? Кілька років тому чи нещодавно біля печери?

Безглузде виправдання. Різниця у тому, хто саме його вбив. Тій же Ладане як у цьому зізнаєшся? І Кіого обов'язково запитає, що вийшло з безглуздого ритуалу, в якому він брав участь.

А ще можна все кинути та забути. Наче це просто дурнуватий сон.

Так буде найпростіше для всіх.

Майже для всіх.

Особливо, якщо брат Ладане зволить прийти.

І начхати, як цей Сойно виглядає у людському виді. Напевно схожий на Ладане та Кіого. Темноволосий і синьоокий красень.

— Миш, збирайся, ми їдемо, — вирішив Ярослав, переставши бездумно витріщатися на ненависну діжку.

Шахіш пирхнув.

— Ах, так, тобі ж збирати нічого. У мене барахла також небагато. Так що все чудово. Якби ще їхати треба було не на коні, було б ще краще. Даремно лише воду грів.