Костянтин Киріце - Лицарі черешневого цвіту, Костянтин Киріце

ватою. Та якби Васіле навіть послухав її, то все одно він не побачив би нікого. Лучія й Дан уже мчали в цей час по горбу, тримаючи згорнуту клубком мотузку. Вони бігли так, як не бігали ніколи в своїм житті, гнані думкою, що можуть не встигнути вчасно. 6

Урсу здалеку побачив мисливця. Він ще навіть не розрізнив його контурів, побачив тільки плямку, що рухалася, але це не міг бути хтось інший, крім мисливця… чи, може, інший. Крем’язень до болю напружив зір. Рухлива цятка була одна, таки одна, а не дві, бо другої не видно. І та цятка тонка, видовжена.

Хлопець повернув погляд до турбази. І побачив там, на пагорбі, дві рухливі цятки: очевидно, Лучія й Дан. Він швидко прикинув: коли мисливець прийде і не раніше від тих, що несуть мотузку, то, в найгіршому разі, прибуде разом із ними. Зробив він і ще один розрахунок, але результат був той самий: якщо він побіжить назустріч тим, із мотузкою, то повернеться назад до водоспаду все одно разом із мисливцем…

І в обох розрахунках мотузка — головне. А якщо Лучія й Дан не знайшли мотузки?.. Він знав, що це питання абсурдне, але не міг не подумати про нього, опинившись зараз в абсурдному становищі, а невдовзі опиниться ще в більшому абсурді — абсолютному.

Але було ще одне рішення, останнє, рішення божевільне, яке він приберігав на той випадок, коли нападники з’являться раніше, ніж він матиме мотузку. Мисливець з’явився, мотузка була далеко…

— Готово! — загорлав він. — Приготуйтеся! Прибула мотузка!

Він зав’язав кінець мотузки рухливим, але дуже надійним вузлом на правій руці, над кулаком, кинув мотузку до водоспаду, потім ліг на живіт і висунув голову, праве плече й праву руку над прірвою. Третина його корпусу висіла в повітрі, а ще треба було дивитися вниз, і його охоплювало запаморочення, але це було єдине вирішення, єдина дорога до порятунку. Другий кінець мотузки майже торкався води в озері.

— Ти добре прив’язав її до дерева? — спитав Йонел, перевіривши міцність мотузки. — Бачу, що тримає…

— Витримає! Не турбуйся! — відповів Урсу, обдертий і виведений з рівноваги перевіркою Йонела. — Це товста смерека.

— Господи, Урсу! — перелякалася Марія. — Не нахиляйся так.

— Кидайте човен просто в водоспад, щоб ми не гаяли часу ще й на нього. І перший, хто переправиться, виловить його. Згода?

Мисливець був усе ближче. Урсу вже міг розрізнити його постать. Не було ніякого сумніву. Це таки він.

— Хто перший? — спитав Урсу. — Тік!

Тік запхнув коробочку в пазуху, але не для того, щоб знайти там чари, потім з розгону вчепився в мотузку, ніби перетворював спуск у гру. Йому ніскілечки не було страшно. Він знав, що не випустить мотузки з рук.

Натомість Урсу відчув, що його затягує в прірву. У нього не було жодної точки для підтримки. Непередбачений стрибок Тіка застав його зненацька. Ліва рука почала гарячково нишпорити, за що б зачепитися на краю урвища. Він знайшов якусь ямку, але йому здалося, що пальці наткнулися на силу металу скелі. Напружені пальці лівої руки затримали сковзання, але плечі його зависли над порожнечею. Він віднайшов рівновагу, опанував власне тіло, і Тік опинився внизу, точнісінько на піні води.

Крем’язень відступив на кілька кроків назад, глибоко вдихнув, потім знову ліг на живіт, після того як назирив якийсь корінь, що стирчав і за який він зачепився носком черевика.

— Марія! — крикнув він.

Мисливець наближався. Уже можна було розрізнити його одяг і зеленкуватого, видовженого брилика.

Марія вхопилася обіруч за мотузку й відірвалася від землі. Корінь, за який зачепився Урсу носаком черевика, тріснув, мов очеретинка. Він відчув, що його швидко тягне у прірву: ліва рука даремно шукала опори. Він крутнув нею кілька разів у повітрі, потім учепився в ребро урвища, кинув ноги назад і віднайшов позицію рівноваги за кілька секунд.

Але вага мотузки все одно тягла його тіло у порожнечу. І вже майже падаючи, він напружився, мов лук, вклавши всю силу в коліна. Коли Урсу відчув тягар, і кров хлинула в голову, в обличчя, в очі, коли подумав, що падіння для Марії вже не може бути небезпечне, рука його раптово вивільнилася.

— Йонел! — перелякано звелів Урсу.

Мисливець помітив постать на березі водоспаду й почав бігти. Урсу вже бачив його гострий ніс. Обидва поспішали.

— Йонел! — ще раз крикнув Урсу, потім гаркнув щосили: — Вікторе! Не рухайся! Заховайся!

Йонел повернув голову й побачив мисливця, що біг із пістолетом у руці. Одним стрибком він учепився в мотузку. Цієї ж самої миті метнувся назад і Урсу, щоб урівноважити смертельний ривок. Але мало-помалу, секунда по секунді крем’язень відчував, як він остаточно сповзає в прірву. Все-таки він спробував чинити опір. Але спершу голова, далі груди, потім пояс провисали в повітрі. Якимось блискавичним рухом він опинився всім тілом на ребрі прірви, паралельно до неї. Половина тіла була вже в прірві, половина ще тулилася до землі. Ліва рука шукала виямок у скелі, права рука шукала підтримки під ребром прірви. А тіло його падало, важко сковзало, бо тримався він на одному подихові, на ударах серця, але сповзав, невтримно сповзав у прірву. Побачив мисливця під собою. Вчепився зубами в якийсь кущик трави та так і затримався на секунду. Обернувся обличчям до скелі й протримався ще частку секунди.

Мисливець підняв пістолет. Ціль була вибрана. Одним пострілом він уб’є двох. І того, що тримається за мотузку, і того, що тримає мотузку.

Урсу ще мить тримався за ребро прірви. Права рука вчепилася в повітря… і цим, може, затрималася на десяту, соту частку секунди…

Він почув страшний вибух — і під