Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

П’ятниця, 27 грудня

Різдвяна вечеря номер два не розчарувала. Персонал розклав картки, бо минулого року було трохи плутанини з тим, де хто сидить. Чимало пожильців зайняли місця заздалегідь, лишивши сумочки на «своїх» стільцях. Добре хоч, що вони не лишили позначки «Не порушувати кордонів».

Я дізнався, що сиджу біля Еферта. Закладаюся, ніхто не посмів би посадити біля нього когось іншого. Грітьє та Едвард також були за нашим столом, а ще сестри Еверсен, для яких усе було смачне, миле, неймовірне та фантастичне, тож не можна було помилитися.

Кухар перевершив самого себе, і замість старої телячої вирізки у сметанному соусі він подав тушковане рагу з рисом. Досить милий жест. Аби не надто нас шокувати, на закуски були креветкові канапки та ванільне морозиво з гарячим шоколадним соусом на десерт.

Було смачно та досить святково.

Навіть вітальна промова пані Стельваген була чудовою, та ще й милостиво короткою. Якщо ви не обдарований оратор, дотримуйтеся хоча б одного правила: говоріть мало.

Цим правилом нерідко нехтують, особливо на похороні.

— Я ніколи не забуду, коли вперше познайомилася з Піті, це була зустріч «Літаючих щурів», клубу любителів голубів, і він сказав мені: «Яне, — каже він, — чи не будеш ти…»

Коли б хтось почав із таких слів, то ви вже знайте, що можна покимарити, а говоритиметься головним чином про самого мовця.

Субота, 28 грудня

За пропозицією Еферта ми перенесли Святвечір на дві години вперед, бо він сказав, що ніколи не робив цього до опівночі. Заперечень не було. Ми просто перевели годинник на дві години вперед. Святкували у Ріа та Антуана.

На Святвечір старі люди стають геть як собаки: вони дуже бояться вийти надвір, бо їх лякають феєрверки. І не зовсім без причин. Завжди знайдеться кілька хуліганів по сусідству, які відкладають кілька феєрверків для собак і старих людей. Одній «Canta» прикріпили феєрверк під колеса, через вибух водій з’їхав з дороги та врізався в огорожу. На щастя, пошкодження зводилися до однієї чи двох вм’ятин. Решту свого життя той гореводій більше не наважувався виводити на дорогу свого транспорту в грудні. Безстрашні телепні відразу ж накивали п’ятами. Поліція вжила рішучих заходів: один патруль зробив додатковий об’їзд околиць. Їм би варто провчити тих негідників.

Хоча постраждав і не один з наших, але тут здійнялася величезна хвиля обурення.

У газеті опублікували перелік відомих голландців, які померли у 2013-му. Кілька смертей я проґавив.

Хвороби — це улюблена тема обговорення серед людей похилого віку. Можливо, щоб нагадати собі, що вони ще живі.

Неділя, 29 грудня

Еф’є померла.

Об одинадцятій годині минулої ночі я поцілував її у зморшкуватий лоб та прошепотів: «Побачимося вранці».

Вона тихо відійшла за годину.

Я щойно ходив глянути на неї. Вона й досі така ж гарна.

Хотів би я порадіти за неї, та зараз мені надто сумно для цього.

Ми починаємо 2014-й із похорону. Нещасливий новий рік.

Понеділок, 30 грудня

Ми не скасовуємо нашої клубної вечірки з нагоди Святвечора, хоча вона й буде не така весела, як очікувалося. Тим паче дозволених святкувань тут ніколи не скасовують, бо з такою кількістю надзвичайно старих пожильців керівництво не може собі дозволити скасовувати все щоразу, коли хтось помирає. Інакше не буде нічого, окрім скасувань.

Ріа та Антуан якраз насмажили купу новорічних пончиків, коли почули, що Еф’є померла. Їм здалося, що пончики будуть недоречними, тому вирішили пожертвувати їх Армії Спасіння. Пізніше вони пошкодували про своє рішення і тепер роблять ще одну гору на завтрашній вечір.

«Для неї так буде краще».

Це можна повторити хоч би й сотню разів, але це аж ніяк не применшить горя.

Ми замовили для Еф’є червоні троянди. Похорон у четвер. Сподіваюся, сяятиме сонце.

Еф’є була совою, і їй би сподобався вечірній похорон, з китайськими ліхтариками та лампами й усім таким іншим. Вочевидь, цього не вдалося організувати.

Опісля ми зберемося в Еферта на келих білого вина та біттербаллен. Еф’є ненавиділа торти, та ще й коли їх подавали на похороні. Чи кидали в акваріуми. Я так і не набрався мужності розказати їй історію про тістечко.

Вівторок, 31 грудня

Це востаннє я пишу в цьому щоденнику. Кумедна ідея. Однак письмо стало частиною щоденної рутини, наче вечеря. Інколи ти з нетерпінням цього чекаєш, а інколи не маєш апетиту, але навіть не мрієш усе пропустити.

Без Еф’є та без щоденника час буде в моїх руках. Можливо, мені