Немеш Іван - Світ Звіролісу, Немеш Іван

Розділ 61

 

Міла і Драгнар рухалися швидко, минаючи поля та ліси, що вели до табору травоїдних. Сонце другого світанку вже піднімалося вище, кидаючи тепле світло на їхні обличчя, але воно не приносило спокою.

— Що ти скажеш їм? — запитала Міла, коли вони наблизилися до перших сторожових постів.

— Правду, — відповів Драгнар. — Якщо вони не захочуть мене слухати, тоді у нас залишиться лише один вихід…

Він не договорив, але Міла розуміла, про що він думає. Якщо не вдасться їх переконати, їм доведеться діяти рішуче.

Коли вони вийшли на відкриту галявину, перед ними постали кілька охоронців. Вони одразу насторожилися, побачивши Мілу.

— Що їй тут потрібно? — грубо запитав один із них.

— Вона прийшла зі мною, — твердо відповів Драгнар. — Я маю говорити з усіма. Це важливо.

Охоронці перезирнулися між собою, але зрештою пропустили їх далі.

Табір був неспокійним. Видно було, що після останніх подій серед травоїдних панувала напруга. Хтось збирав речі, ніби готуючись до втечі, хтось сварився, інші ж збиралися невеликими групами, обговорюючи щось пошепки.

— Це не виглядає добре… — тихо сказала Міла.

Драгнар лише зітхнув.

— Нам потрібно виступити перед усіма, і то негайно.

Він попрямував до великого валуна в центрі табору і голосно заговорив:

— Послухайте мене!

Розмови стихли. Всі звернули на нього увагу.

— Ми маємо прийняти рішення, і часу у нас мало. Я знаю, що багато хто з вас не хоче об’єднання з хижаками. Я знаю, що ви їх ненавидите за все, що сталося в минулому. Але зараз ми стоїмо перед набагато більшою загрозою!

Травоїдні почали переглядатися між собою. Дехто схвально кивав, але були й ті, хто невдоволено хитав головою.

— Вартовий зірок дав нам три світанки! І вже настав другий! Якщо ми не знайдемо спосіб вижити разом, то, можливо, не побачимо четвертого світанку!

— Чому ми маємо довіряти хижакам?! — раптом вигукнув хтось із натовпу. — Вони ніколи не були нашими союзниками!

— Вони так само приречені, як і ми! — відповів Драгнар. — Якщо ми не об’єднаємося, всі загинемо!

Міла уважно стежила за виразами облич натовпу. Вона бачила, як боротьба точиться в кожному з них. Віра в стару ворожнечу була глибока, але страх перед невідомим був ще сильнішим.

— Якщо ми підемо на це, хто гарантує, що вони не зрадять нас?! — вигукнув ще один голос.

— Тому я тут, — нарешті заговорила Міла. — Я не хижак і не травоїдний. Я не на жодному боці, але я бачила, що відбувалося. Якщо ми не будемо разом, у нас немає шансів.

В таборі запала мовчанка. Ніхто не заперечував, але й згоди не було.

А потім пролунали крики.

З-за дерев вибігли кілька травоїдних, їхні обличчя були спотворені люттю.

—Це пастка! — кричали вони.  

Міла і Драгнар ледве встигли відступити, як натовп почав розколюватися. Одні кричали, що не можна слухати їх, інші намагалися їх заспокоїти.

— Це погано… — прошепотіла Міла.

Драгнар зціпив зуби.

— Нам потрібно щось зробити, інакше вони самі себе знищать ще до третього світанку. — надалі шепотіла Міла. 

— Досить! — голос Драгнара гримнув над натовпом, але це не спинило всіх. Дехто ще сперечався, дехто вже хапав зброю.

Міла відчувала, як ситуація виходить з-під контролю. Якщо зараз почнеться бій, то на об’єднання вже не залишиться жодного шансу.

— Якщо ми не можемо довіряти одне одному… — почала вона, але її голос заглушили вигуки.

Один з травоїдних, молодий, але зухвалий, підбіг ближче.

— Довіряти? Як можна довіряти тим, хто вбивав наших дітей?! — його голос зірвався, очі палали ненавистю. — Ти хочеш, щоб ми йшли поруч із ними, наче нічого не було?!

— Я хочу, щоб ви жили! — Міла ступила вперед, в її голосі відчувалася щирість. — Щоб ми всі жили!

— Жити з хижаками? — засміявся хтось. — Ми швидше загинемо від їхніх зубів!

— Ні, швидше загинете від Вартового зірок, — тихо, але твердо відповіла Міла.

Слова зависли у повітрі.

— Я бачила його… — продовжила вона. — І якщо ви думаєте, що він дасть вам ще один шанс, ви помиляєтесь. Він дав нам три світанки не для того, щоб ми знищили один одного перед його приходом.

— Це слова людини! — зневажливо вигукнув один зі старших травоїдних. — Звідки ти знаєш, що він зробить?

— Тому що він казав про випробування, а не про дарунок, — голос Міли був спокійним, але твердим. — Якщо ви зараз не навчитеся жити разом, то не матиме значення, хто переможе.

Настала тиша. Дехто з травоїдних виглядав збентеженим, інші — ніби задумалися. Але навіть ті, хто досі горлав, вже не були впевнені у своїх словах.

Драгнар, скориставшись цим моментом, зробив останній крок.

— Я знаю, що ненависть жива в кожному з вас. Але запитайте себе: що краще? Загинути, охопленими гнівом, чи вижити, навіть якщо це означає працювати разом?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍