Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

— Я кажу про нашу роботу! Ми — мисливці на дивності, — кричить вона і перестає розуміти остаточно, звідки беруться слова, вистраждані, виплакані, відчайдушні, ті, що клубочилися в її думках у найчорніші години її життя: — А це значить не лише гроші й пригоди, не лише дружбу або владу. Насамперед це небезпека. Оманливе відчуття швидкої перемоги. Це смерть, що з'являється нізвідки. Рани і кров. Сльози друзів і рідних. Зрада. Білий задушливий сніг і Чорний моторошний ліс. Це страх, який ходить за нами по п'ятах, і постійний ризик не повернутися додому. Але ми все одно йдемо до Чорних лісів. У нас є причини, у нас є мрії, є те, чого ми хочемо досягти! — Пенсі важко дихає, в її очах стоять сльози, перед поглядом миготять обличчя тих, хто не повернувся, не дійшов, не вижив. Вона повертається до Тоннора, вказує на нього пальцем і голосно закінчує: — І я не бажаю нам ще більших смертей! Я не хочу, щоб у мій дім і до моєї доньки прийшла війна. Ти замкнув у клітці не чудовисько, ти замкнув жертву, ти приніс сюди заради розваги чужі трупи — і це не минеться нам всім. Це ти почнеш бійню. А вмирати будемо всі ми!

— Ах ти, сучко!.. — Тоннор помітно стискає щелепи, щоб не сказати щось брудніше, огидніше. Пенсі не зводить з нього погляду, бо раптом утне щось. Мисливці напружено переглядаються й обурливо перемовляються. Марек і його загін, тим часом, стають бар'єром між помостом й натовпом. Змішуються «Крила справедливості» і знайомі Пенсі мисливці. У цей напружений момент їй здається, що поміст під її ногами вібрує, скриплять дошки. З'являється тривожна думка: зараз поміст зруйнується під нею, під розіп'ятими мертвими тілами і під кліткою з вмираючим руїнником. Уламки поховають під дошками і тріскою всіх, крім Тоннора. Як завжди.

— Досить!

І хоча щодо старійшин сьогодні було сказано чимало невтішних слів, хоча у натовпі не було єдиної думки щодо них, але те, що всі старійшини зібралися в одному місці, змушує всіх мисливців — і згодних з їхньою політикою, і ні — слухати їх. Адже союз без головуючих уявити майже неможливо. Цю звичку, цей обов'язок підкорятися ще не скоро можна буде вилучити з мисливських голів.

Натовп розступається перед тими, хто йде. Пенсі з подивом бачить в передніх рядах маму. Поруч із нею крокують кілька мисливців, що відрізняються від старійшин дивною зовнішністю й екіпіруванням. Невже, Щасливці? Пенсі слабо вірить у те, що відбувається, але мама, та сама Тівара Гостра, дійсно змогла об'єднати багатьох важливих для союзу людей, їй це дійсно вдалося.

— Ми чули, що ти розповідав назагал про відмінності дивності від людини, — гучним басом порушує тишу, що настає в ту ж мить, пан Дарій. — Ти забув, Аларе Тонноре, що вирішувати щодо видів дивностей і методів полювання, про їхню безпеку та небезпеку для людей — це привілей старійшин і спеціальних книжників союзу. Немає ніякої війни, крім тієї, що ти намагаєшся розв'язати. Немає ніяких чудовиськ, крім тих, стосовно яких ти породжуєш чутки. Твоя поведінка порушує наші закони та звичаї полювання. Ще треба розібратися, хто саме порушив заборону союзу на вхід до міста руїнників в Крижаному краю. Але… Якщо ми все ж таки неправильно тебе зрозуміли, і це все пустопорожні думки, то прийми звання Щасливця і залиш все здобуте тобою як здобич в союзі. То, що ти обереш?..

Старійшину пропускають на поміст без заперечень. Пенсі відчуває, як зникає напруга всередині неї, коли той стає між нею і Тоннором. Пан Дарій зустрічається з нею поглядом лише раз і тоді вказує очима на застиглого, байдужого руїнника в клітці. Мовляв, зроби щось, якщо зможеш, бо ще помре, поки ми тут розбиратися будемо.

Пенсі рада допомогти. У неї немає чарівного дерева, але досі зберігся останній лист відерсу. Вона не наважилася дати його Кейрі, адже золотаві гілочки дерева, які знайшли родичі, досить добре допомагали. Але цьому руїннику не шкода віддати останнє. Можливо, Ланалейтіс відчувала, що цей лист допоможе ще комусь, тому і відмовилася від нього. Потрапивши до рота, лист майже одразу зникає, розтає. Але його дію видно також миттєво: руїнник відкриває очі й тихенько стогне.