Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

***

Той день закінчується дуже дивно. Пенсі бачить по очах Тоннора, що це не те, чого він насправді хотів домогтися. Він хотів зібрати армію і віддавати накази, а у підсумку його знову заганяють у рамки. Пропозиція старійшини здається привабливою всім, крім нього. «Бери, бери! Тоннор-Щасливець!» — підбадьорюють його мисливці, які ще кілька хвилин тому були збиті з пантелику промовою Пенсі. Для них усе відбулося якнайкраще. Адже заради чого ще Тоннор міг привезти цих чудовиськ? В очах більшості все так і має бути: він віддає страшну здобич, отримує статус Щасливця, а союз розбирається, що робити з дивностями, які не дивності. Бо нащо звичайним мисливцям такі проблеми?

Пенсі бачить й інші, більш усвідомлені думки. Є ті мисливці, які зрозуміли трохи більше. Неспокійно озираючись, вони збираються в групи, розділяючись на два табори: проти будь-яких чудовиськ Чорного лісу і проти нерозбірливої жорстокості. Але компанія Щасливців швидко привертає увагу обох таборів, а помічники старійшин починають звільняти поміст від так званої здобичі. Зрозуміло, що ніхто з мисливців не забув своїх думок, але якщо тіл руїнників вже немає, то вони швидко перестають бути головними темами обговорення. Тоннор ще не дав своєї відповіді, старійшина Дарій так само стоїть перед ним, прикриваючи своєю спиною Пенсі і руїнника, що прийшов до тями, але все вже вирішилося і без їхньої участі або згоди. Керованому натовпу немає різниці, хто ним керуватиме.

Пенсі не вдається затриматися поруч із врятованим руїнником. Її ввічливо усувають, дякують за співпрацю, плескають по спині, але натяк вона розуміє правильно: союз із тим, що відбувається, хоче і може розібратися без її допомоги. Вона ледь не пробовкує, що знає про руїнників більше, ніж вони думають. Але наступної миті закушує губу, не вимовивши нічого. А що, якщо хтось у союзі справді знає, що робити? Адже вони з мамою підозрюють, що є мисливці, які перетинаються з руїнниками так само часто, як вона. І Пенсі відступає. Тим більше Ланар присягається розповідати все, що почує чи дізнається. Раз всі старійшини зібралися в одному місці, то і Міра Гучна теж тут.

Поступово натовп, що зібрався, розходиться по окрузі. І Пенсі віднаходить, що в місцевому маленькому союзному домі з'явилися вільні кімнати, і вони набагато зручніші, ніж готелові. Її сім'я займає кілька суміжних номерів і залишається на ніч. Пенсі позіхає від перенапруги: наступний день вона витратить на узгодження з Ланар, як і коли та повідомлятиме про зміни в стані руїнника. Інформація це закрита, і навряд чи сестрі пробачать таку балакучість.

Марек з'являється в союзному домі рано вранці. Пенсі будить тихий, але вимогливий стукіт у двері, голос розпорядника запитує, чи може вона спуститися вниз до гостя. Вона гладить по голові сплячу Кейру і встає: ця розмова має обов'язково відбутися.

Мисливець зайняв один із дальніх столів, далеко від інших постояльців, які вже снідають. Пенсі розглядає його ніби вперше. Тієї далекої ночі думки її були зайняті зовсім іншим, хоча обличчя вона звісно пам'ятає. Він з останньої їх зустрічі змінився, але не так вже й сильно. Інша зачіска, більш широкі плечі, тонкі білі зморшки біля його очей і шрам на шиї — це вочевидь надбання останніх років. Але посміхається він, як і раніше, чарівно і так само носить акуратну коротку борідку.

— Дякую, що прийшла.

— Не варто, це я маю дякувати, ти вчасно допоміг там, на площі, — хитає головою Пенсі.

— Про всяк випадок я запитаю: це моя дитина? — по стиснутих у кулаки долонях видно, що йому важлива відповідь.

— Ні, — відповідає вона чесно. Мисливець видихає, напруга за столом падає, але Пенсі не може до кінця зрозуміти, чого більше — полегшення чи смутку — у цьому видиху.

— Я був готовий до всього, хоча й не вірив у це, — нервово сміється Марек. — Але, як і казали, все ж таки Чорні ліси — не для нового життя.

— Якщо не вірив, то навіщо сказав? — дивується одразу ж Пенсі.

— Так цей скажений Тоннор нісенітниці розповідав, — хмуриться Марек і стукає по столу кулаком. — Не тільки про тебе, але й про союз загалом. Будеш сміятися, але після тієї ночі з тобою наші з друзями справи пішли вгору: загін побільшав, полюємо вдало і завжди у виграші, я зустрів кохану жінку, ми з нею одружилися і тепер думаємо про те, щоб назбирати собі на будинок. Це чимало грошей, але свій дім — це важливо для сім'ї. Як тут не повірити в особливість Щасливців, не повірити в вашу удачу? Союз також допоміг, коли одного з наших неприємно поранило, потрібні були дорогі ліки. А ще я в боргу перед Рональдою Лассі... Можливо, ти пам'ятаєш її?.. А ну звісно пам'ятаєш, ти ж була в тій експедиції.

— Так, була. Там загинуло багато хороших мисливців, — її голос звучить глухо.

— Ми пам'ятаємо про тих, хто пішов з життя, таке не забувається, — тихо промовляє Марек. — Але мало хто насправді наважується про це говорити. Ніби все й так давно вирішено. Ніби нічого не змінити. Ніби їхні життя минули даремно. Бо полювання в Чорних лісах це небезпечна річ, тож чого ще очікувати… Але все не так! Ми всі йдемо в ті ліси за мріями. Дякую, що сказала про це вголос. Це важливо. Це правильно…

— Я розумію про що ти, — вона посміхається йому із сумом. А далі розмова стає звичайною — нібито зустрілися двоє випадкових знайомих. Тільки наостанок, перед тим як піти, Марек каже дуже впевнено: 

— Якщо потрібна буде допомога, я і мій загін тобі ніколи не відмовимо!

— Добре, тоді обов'язково звернусь до тебе, — погоджується Пенсі. — І якщо будеш з дружиною в Тамарі, заходьте.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍