Стефані Маєр - Аптекар

class="p1">— Я зголоднів, — мовив Деніел. — Хтось іще бажає поснідати?

— Так, бажаю, — обізвалась Алекс одноголосно з Кевіном. — У біса, так, хочу.

Усміхнувшись, Деніел розвернувся й попростував до дверей.

Алекс спостерігала за тим, як Деніел виходить, усвідомлюючи, що Кевін спостерігає за нею, коли вона дивиться Деніелові вслід.

— Що таке?

Кевін скривив губи, ніби добирав слушних слів, щоб висловитись. Машинально глянув на ліжко — постіль досі зібгана. Раулеві сюди зась — і здригнувся.

Алекс повернулася до нього спиною, потім пішла й добула власний комп’ютер. Вона воліє скопіювати в нього важливі файли.

— Оллі…

Не зводячи очей з того, що робила, спитала:

— Що?

— Я можу…

Притиснувши комп’ютер до грудей, вона повернулась до нього обличчям, чекаючи, поки він договорить. Несвідомо вона випростала плечі.

Він вагався, але потім спитав:

— Чи можна я в тебе дещо спитаю так, щоб ти не відповіла якось графічно чи по-особливому?

— Що наприклад?

— Це у вас із Денні… я не хочу, щоб ти його кривдила.

— Це не питання.

Він пильно поглянув на неї, вдихнувши, і змусив себе розслабитись.

— Коли ми тут зробимо справу, куди ти поїдеш?

Тепер уже її черга вагатись.

— Це… мені здається, що не можна говорити про те, що я виживу, щоб не наврочити. Відверто кажучи, я ще не розмірковувала над тим, що буде далі.

— Ну ж бо, у цьому ж нічого важкого, — мовив він, наполягаючи.

— Я такого не роблю. Ти по-своєму вирішуєш проблеми, а я по-своєму.

— Ти хочеш, щоб я подбав і про Карстена?

— Ні, — вона насупилась, хоч якби він не говорив так поблажливо, вона, можливо, спокусилась би. — Я сама вирішую мої проблеми.

Помовчавши, спитав:

— Отже, гадаєш, потім просто ув’яжешся за нами?

— То для мене не найкращий вибір. Якщо, теоретично, я зостанусь серед живих, тоді так, звісно.

— Але ж ти й песимістка.

— Це частина того, як я розплановую все. Я очікую на гірше.

— Пусте. Отже, знову до мого запитання — якщо підеш своїм шляхом, що трапиться з Денні? Просто бувай, вдячна за веселощі?

Вона відвернусь, дивлячись на двері.

— Не знаю. Залежно від того, чого він прагне. Я за нього нічого сказати не можу.

Кевін мовчав достатньо довго, тому їй довелося нарешті знову глянути на нього. Його обличчя мало якийсь невимовно вразливий вираз. Як завжди, коли його обличчя було розслаблене, він був набагато подібнішим до Деніела.

— Гадаєш, він вирішить їхати з тобою? — спитав Кевін дуже тихо. — Він же щойно з тобою познайомився. Ледве тебе знає. Але… мабуть, наразі він почувається так, ніби й мене ледве знає.

— Я не знаю, чого він захоче, — сказала вона. — Я ніколи не проситиму його зробити такий вибір.

Кевін зосередив погляд на точці в повітрі за кілька сантиметрів над її головою. — Я справді прагнув із ним помиритись. Влаштувати йому таке життя, яким би він зміг жити. Я сподівався, що згодом ми знову станемо братами.

Вона відчула на диво сильну потребу, подолавши відстань між ними, покласти йому руку на плече. Можливо, тому що він досі скидався на Деніела.

— Я в цьому вам не заважатиму, — пообіцяла вона. І не жартувала. Головне те, що краще для Деніела.

Кевін хвилину не зводив з неї очей, його обличчя знову суворішало, стаючи звичним. Він зробив довгий видих. — Що ж, трясця, Оллі, як би я хотів просто не чіпати ту історію в Такомі — врятовано мільйони життів, — але що це врешті-решт порівняно з тим, що мій брат спить з Лукрецією Борджиа[6]?

Алекс завмерла.

— Що ти сказав?

Він засміявся.

— Здивувалась, що я дібрав слушного до тебе історичного аналога? Власне, я у школі непогано вчився, у мене стільки ж мозкових клітин, як і в мого брата.

— Ні, про Такому. Що ти мав на увазі?

На зміну усмішці прийшло спантеличення.

— Я все знаю про це — вони дали тобі справу. Ти Денні допитувала…

Вона нахилилась до нього, несвідомо притискаючи міцніше під пахвою ноутбук.

— Це стосується завдання, яке ти виконував з де ла Фуентесом? Чи Т в абревіатури ТСХ-1 означає «Такома»?

— Ніколи нічого не чув про ТСХ-1. Завдання з де ла Фуентесом стосувалось Такомського вірусу.

— Такомської чуми?

— Ніколи не чув, щоб його так називали. У чім річ, Оллі?

Алекс рвучко відкрила ноутбук, залізши на бильце ліжка. Добула останній файл, над яким працювала, — її шифровані нотатки. Прокрутила перелік чисел і початкових літер, відчуваючи, як посунулось ліжко, коли Кевін, поставивши на нього одне коліно, нахилився, аби прочитати через її плече.

Здавалось, що вона написала ці нотатки дуже давно. Стільки всього трапилося, що думки, які стосувались цих коротких рядків, підзабулись.

Ось воно — терористичний напад номер три ТР, Такомська чума. Літери затанцювали у неї перед очима, тільки деякі з них складались у слова у її пам’яті. J, I-P, так називалось місто в Індії на кордоні з Пакистаном. Пригадати назву терористичної мережі вона не могла, тільки що вони з міста Фатх Джанг. Вона почала переглядати ініціали, шукаючи споріднені назви — DH — ДҐ — Домінік Ґоген, науковець; ОМ — це Мірвані, терорист, і Р… ще один американець, якого вона не могла пригадати. Вона притиснула до чола кулак, силкуючись згадати.

— Оллі? — знову озвався Кевін.

— Я працювала над цією справою багато років тому, коли зі США вперше вкрали формулу. Задовго до того, як вона потрапила до рук де ла Фуентеса.

— Украдена у США? Де ла Фуентес отримав її з Єгипту.

— Ні, її створили в лабораторії неподалік Такоми. Мали розробляти в теорії, лише як дослідження. Ґоген… Домінік Ґоген так звали того науковця. У міру того, як вона зосереджувалась, ця історія поверталась у її пам’яті. — Він був на нашому боці, але після крадіжки ситуація стала надто серйозною, щоб він міг продовжувати працювати там, де раніше. Агенція нацбезпеки сховала його в якійсь лабораторії, де його могли контролювати. Нашу увагу цілком було прикуто до терористичної мережі. Він викрив розташування у Джамму лабораторії, у якій успішно створювали вірус із вкрадених розробок. Спецпризначенці прочесали лабораторію. Вони гадали, що питання біологічної зброї вирішено, але кілька членів мережі вислизнули. Як я знаю, відділ укупі з ЦРУ працював над тим, щоб знайти їх, ще кілька років тому… коли було вбито Барнабі.

Вона підвела на нього очі, шестірні в її голові обертались так стрімко, що вона стала почуватися зле.

— Коли ЦРУ викликало тебе, коли тебе викрили — ти розповідав, що дещо намагався вистежити. Що то було?

Він швидко закліпав очима, знов