Корнелія Функе - Володар драконів

Опівдні наступного дня Лунг сидів на уступі, що видавався над долиною, і не міг заснути. З великої печери його прогнав стукіт Кремінної бороди. Але навіть сонце, світло й тепло якого зазвичай наганяло на нього сон, сьогодні не допомагало. Дракон раз у раз підводив голову, дивився на гірські вершини і зітхав.

Через деякий час до нього підійшов Бен. Він видерся схилом нагору, сів поруч із драконом і стурбовано подивився на нього.

— Що з тобою? — запитав він. — Чому ти не спиш?

— Не можу, — відповів Лунг. — А решта що роблять?

— Та так, — Бен знизав плечима. — Нічого особливого. Спати ніхто не спить. Бур-бур-чан пояснює Сірчаній шкурці, як розводити гриби. Майя розповідає Іскристому Хвосту, що тут сталося, поки він спав. Кремінна борода стукає молотком, а Мухоніжка вирушив із Луї на екскурсію літаком.

— Ось воно як, — Лунг знову зітхнув.

— Що ти тепер збираєшся робити? — Бен із цікавістю подивився на дракона. — Полетиш одразу додому, якщо вже ти знайшов ту саму долину?

— Якби ж то я знав! — відповів Лунг, задумливо оглядаючи білі вершини. — Я багато думав про це тими ночами, коли летів сюди. А раптом, коли я прилечу додому і розповім їм, вони не схочуть летіти зі мною сюди?

— Як це не схочуть? — здивувався Бен. — Я гадав, у них немає іншого виходу. Ти ж мені розповідав, що люди хочуть затопити вашу долину?

Лунг кивнув:

— Саме так, хочуть. Але коли я відлітав, інші не хотіли вірити, що це справді трапиться. Вони хотіли спробувати прогнати людей. Знаєш, як феї. Адже феї вміють перешкодити людям провести дорогу крізь їхні пагорби.

— Правда? — Бен здивовано подивився на Лунга. — А як саме?

— Вони насипають у мотори машин чарівний пилок, — відповів дракон. — Вони щипаються, колються, дмухають порошком, що викликає свербіж, в носи і шоломи і начакловують стільки дощу, що люди і машини грузнуть у рідкій багнюці. Адже феї маленькі. На якусь мить вони здатні навіть стати невидимими. У нас, драконів, це по-іншому.

— Нівроку, — пробурмотів Бен, із захопленням дивлячись на срібну луску Бена. Він все ще не міг надивитися на дракона. Йому здавалося, що на всьому світі немає нічого прекраснішого.

— А що ти мені порадиш? — Лунг подивився на хлопчика. — Може, мені просто залишитися тут? Чи все ж таки вирушити в цю нескінченну зворотну путь — до інших, які зовсім не хочуть сюди летіти? Які з мене сміються? — Лунг похитав головою, не знаючи, на що зважитися. — Вони мені, можливо, навіть не повірять, коли я розповім, що знайшов Поділ неба.

Бен притулився до теплої луски Лунга і подивився вниз, на озеро.

— Я гадаю, ти маєш повернутися, — сказав він, помовчавши. — Інакше ти будеш весь час думати про те, що з ними сталося. Про те, що люди, можливо, вбили їх усіх. Про те, що, може, вони все ж полетіли б за тобою. Все це буде безупинно крутитися у тебе в голові і зводити з розуму.

Лунг мовчав довго. Потім повільно кивнув.

— Ти правий, Володаре драконів, — сказав він, лагідно штурхаючи Бена носом. — Ти маєш слушність. Я мушу повернутися, хай хоч як добре мені тут було. Я вилітаю сьогодні вночі, — він підвівся, обтрусився і ще раз обвів поглядом гори. — Піду скажу Сірчаній шкурці та іншим. А ти що вирішив? Полетиш із нами чи відвезти тебе в монастир? До Візенгрундів?

Тепер вже Бен не знав що відповісти.

— Не знаю, — сказав він. — А що б ти зробив на моєму місці?

— Я відвезу тебе до Візенгрундів, — сказав Лунг. — Тобі потрібні люди. Так само, як мені потрібні інші дракони, як Сірчана шкурка не може бути щаслива без інших кобольдів, хоч вона з ними безперервно свариться. Без людей одного прекрасного дня ти почуватимешся страшенно самотнім.

— Без вас також, — пробурмотів Бен, не дивлячись на дракона.

— Ні, ні! — Лунг ніжно потерся головою об хлопчика. — Ми будемо бачитися, повір. Я буду до тебе прилітати. Стільки разів, скільки вміститься в твоє коротке людське життя.

— Будь ласка! — сказав Бен. — Будь ласка, прилітай частіше, — він обхопив руками шию дракона і притулився до неї так міцно, наче хотів ніколи більш не відпускати.

Місяць високо стояв над долиною, коли Лунг із Беном і Сірчаною шкуркою на спині вийшов із тунелю дубідаї. Навколо рогів дракона звивався літачок Луї з Мухоніжкою на задньому сидінні. Відтоді як щур врятував гомункулуса від зубів Кропивника, вони стали нерозлучні.

Майя везла на спині Бур-бур-чана. Вона вирішила проводити Лунга до монастиря. Молоток Кремінної бороди розбудив ще двох драконів. Разом з Іскристим Хвостом вони вийшли назовні, щоб попрощатися з Лунгом і Майєю і знову побачити місяць. Тільки Кремінна борода залишився в печері. Він був так занурений у роботу, що лише кивнув драконам, коли вони підійшли до нього попрощатися.

— Повертайся скоріше, — промовив Іскристий Хвіст до Лунга біля входу в тунель. — І приводь інших. Долина велика, занадто велика для нас, навіть якщо гном розбудить нас усіх до єдиного.

Лунг кивнув.

— Спробую, — відповів він. — А якщо вони не захочуть, я