Віктор Суворов - Беру свої слова назад

І виникає запитання: а навіщо взагалі потрібна була записка Сталіна? Невже Сталін не розумів, що Жуков без наказу Верховного Головнокомандувача фронт прийняти не може? Запискою ніяк не обійдешся. Навіть якщо це записка самого Сталіна. Справа тут ось у чому. Фронт - це грандіозний військовий організм. У його складі кілька армій, авіація фронту, а також безліч окремих корпусів, дивізій, бригад, полків, тилових частин та установ. Командирам усіх рангів треба точно знати, до якого моменту діє влада старого командувача, з якого моменту - влада нового. Відповідальність абсолютно чітко розподіляється, в тому числі й за часом: це твої звершення, перемоги, прорахунки, помилки, поразки і злочини, а це - мої. Для цього віддається наказ: з 23.45 фронтом командую Я!

Без такого наказу сотні й тисячі нижчих командирів просто не знають, чиї розпорядження в даний момент треба виконувати. Це явище називається страшним терміном «втрата управління», винні караються розстрілом.

Отже, щоб коні вередливі не понесли вчвал, щоб не випустити віжки ні на хвилину, щоб не допустити втрати управління, потрібно віддати наказ по фронту. Але такий наказ можна віддати тільки на підставі наказу Верховного Головнокомандувача. А його, як розповідає Жуков, не було. Була тільки записка Ворошилову. Маючи в руках записку, Ворошилов фронт здати не міг. У будь-який момент могло статися все, що завгодно. Тим більше що, за розповідями Жукових-Карпових, місто було на межі падіння. Якщо у Ворошилова в руках наказ Верховного Головнокомандувача, то він може виправдатися перед будь-яким трибуналом. А записка йому не допоможе.

Забудемо фронти й армії. Ось вам забутий гарнізон і в ньому чотири рази проклятий мотострілецький полк. Лейтенант Іванов здає караул лейтенанту Петрову. Друзі нерозлучні. Разом п'ють по святкових днях. Разом у вільний від служби час з подругами веселяться. Але щоб одному здати караул, а іншому прийняти, має бути наказ по полку. І призначений пароль. І підписи повинні бути під відомістю. До того як обидва розписалися - твоя відповідальність, а опісля - моя. І записочкою, нехай від самого командира полку, мовляв, ти, Вася, здай караул другу Колі, тут ніяк не обійдешся.

А в Ленінграді - не варта в мотострілецькому полку. Мала відбутися передача відповідальності за фронт (у складі чотирьох армій), Балтійський флот і величезне місто. Місто це - одне з найгарніших у світі. Місто це - морські ворота Радянського Союзу. Місто це - скарбниця. Місто це - індустріальний центр світового масштабу. Тут будували все - від підводних човнів і літаків до приладів управління артилерійським вогнем, від найпотужніших у світі танків до найбільших У Радянському Союзі артилерійських гармат, від складного навігаційного обладнання до найпростіших мінометів. Чому ж Сталін не підписав наказ: Ворошилову відповідальність за все це здати, Жукову прийняти?

При живому Жукові відповіді на це питання ніхто не придумав. Але питання залишалося. Тому мертвий Жуков у другому виданні пояснив: Сталін побоювався «за успіх нашого перельоту».

Спритно придумано. На перший погляд. А на другий погляд - дуже навіть ніяково. У рішеннях Сталіна завжди була присутня логіка. А тут вона повністю відсутня.

Жуков без наказу про призначення командувачем Ленінградського фронту ніякої самостійної цінності не становив. Ніхто перед ним сейфи не розчинив би. Тому Сталін мав не записку йому вручати, а підписати наказ. Тільки в цьому випадку Жуков без проблем і зволікань міг би взяти кермо влади в свої мозолясті руки. Інакше він водій, якому дали нову машину, але не дали ключі.

Ну а якби Жуков не долетів до Ленінграда? Якби літак був збитий, розбився, згорів або потонув у Ладозькому озері, тоді як? Та ніяк! У цьому випадку наказ згорів би чи потонув разом з Жуковом. Навіть якщо б Жуков загинув у літаку, а наказ був переданий у штаб Ленінградського фронту іншими каналами, то і в цьому випадку нічого страшного статися не могло. Раз змінник не прилетів, отже, командування фронтом передавати нікому, отже, наказ не вступив би в силу. Тільки й усього. В цьому випадку Ворошилов ще кілька днів займав би свою посаду, поки Сталін не знайшов би іншого генія на зміну згорілого.

Якщо подивитися з цього боку, то ситуація стає зовсім незрозумілою: чому Сталін записку міг підписати, а наказ не міг? Сталін знав, що підтвердити правильність записки він не може ні телефоном, ні телеграфом. Через радіо повідомлення такої важливості не передають. Та їм і не повірять. У Радянському Союзі вірили паперу. Командир Лібавської військово-морської бази капітан 1 рангу Клеванський повірив усним наказом підривати кораблі, які не можуть вийти в море. А його за це - у трибунал. Всі, хто такі накази віддавав, відмовилися. От і все. Після того — розстріл.

У тому ж вересні 1941 року командувач Південно-Західного фронту генерал-полковник Кирпонос отримав наказ на відхід. Усний наказ. Прилетів полковник Баграмян і наказ передав. Кирпонос відмовився його виконувати: а де папір? В результаті мільйонне угруповання радянських військ у районі Києва загинуло.

Але у Кирпоноса вибору не було. На слово він повірити не мав права.

У жовтні 1941 року Рокосовський під Москвою отримав наказ Конєва на відхід. Рокосовський наказ виконувати відмовився на тій же підставі: а де папір? Довелося Конєву папір підписати і відіслати Рокосовському. Відійшов Рокосовський на зазначені рубежі, а йому призначають розстріл. Він на Конєва киває. А той мовчить, мовляв, я ж тут при чому? Тоді Рокосовський дістав підписаний Конєвом папір... Тільки так від розстрілу і ухилився.

Але ж і офіційні папери не завжди рятували. Генерал армії Павлов виконував письмові накази Жукова, але розстрілу не уникнув.

Я це до ось до чого хилю: навіщо Сталін ускладнював ситуацію? Якщо він знав, що записці можуть не повірити, а підтвердити її правильність неможливо через відсутність зв'язку, чому не написав наказ?

Всю цю історію з запискою спростував сам Жуков. 27 липня 1971 року він написав листа в ЦК КПРС П.М. Демічеву. В листі сказано: «Маршал К.Є. Ворошилов поїхав з Ленінграда через дві доби, детально ввівши мене в курс справи» (Георгій Жуков. Стенограма