Симона Вілар - Сповідь суперниці

На жаль, я нудьгувала без Гуго. У моєму житті немов зникла якась гострота відчуттів, очікування несподіванок. Але я розуміла, що навряд чи мені варто сподіватися на швидку зустріч із Гуго Бігодом. Особливо тепер, коли його звинувачують у заколоті. Йому, бідолашному, ще довго доведеться ховатися.

Я жахливо змерзла, поки йшла холодними переходами. Однак у спальному покої вже було затоплено камін, покоївки прогрівали постіль глиняними грілками, натоптаними гарячим вугіллям. І, коли я оглянула все довкола себе, спало на думку, що навіть моя сестра Матильда не сміла мріяти про такі зручності.

Тут усе свідчило про смак і вміння Едгара поєднувати нормандський спосіб життя із розбещеністю Сходу. Свічки в наших покоях завжди мали особливий аромат — до воску додавалися аравійські пахощі, дрова для каміна доставляли бездоганно висушеними. Меблі були з теплого золотавого дуба, вкриті майстерним різьбленням, часто з інкрустацією з перламутру, міді й навіть напівкоштовних каменів. А ложе… Воістину, воно могло називатися королівським. Встановлене було на особливому підвищенні, до нього вели три обтягнуті червоним сукном сходинки, за різьбленим бордюром лежали матраци, напхані соломою та вовною, поверх них — перини з найм’якішого орлиного пуху, тонесенькі простирадла з мереживними прошвами й ковдри з куничих шкір. І над усією цією м’якою пишнотою височів балдахін, настільки розкішно драпирований, наскільки й багато вишитий кольоровими візерунками, та ще й облямований довгими шовковистими китицями. Мабуть, половина наших доморослих леді Норфолка воліли б пошити свій найкращий туалет із цієї тканини.

І як усе це могло не поліпшити настрою? А ось, виходить, могло. Особливо, як подумаю, які невгамовні плотські бажання, які безсоромні фантазії спадають на думку моєму чоловікові, коли він лягає зі мною в ліжко…

Невдовзі по тому, як я скінчила вечірнє обмивання та лягла, надійшов і Едгар. Я старалася дихати рівно, вдаючи, що сплю. На жаль, коли він відкинув запинало й доторкнувся до мене, з його хекання я зрозуміла, що зараз відбудеться. Мимоволі зіщулилася, прислухаючись, як шурхотить його одяг. Крізь вії при світлі каміна я бачила оголене мускулясте тіло. Зізнаюся, мене вже не так бентежила Едгарова нагота, навіть приємно було дивитися на його тіло — бездоганно струнке, спритне й дуже. А в тому, як він різко скидав через голову камизу,[53] було щось хвилююче. І я мимохіть зітхнула, порушуючи видимість сну. Едгар відразу це помітив, тихо засміявся й ковзнув у ліжко швидко та легко, немов хлопчисько-пустун. Але від його веселощів мене пересмикнуло. Я зрозуміла, що він уже сповнений передчуття цієї безсоромності.

— Ах, чоловіче мій, я така стомлена…

Ну чому дружина не має права відмовляти чоловікові в ліжку? Ця обов’язкова наша принука — спарюватися заради продовження роду… А я зовсім не хочу вагітніти. Навіть більше: мене лякає перспектива померти під час пологів… Тепер додайте до цього, що сам процес злягання — щось настільки принизливе, коли чоловік грається вашим тілом, немовби ситий кіт здохлою мишею. І я змушена коритися, не відчуваючи нічого, крім зневаги та сорому. Навіть поцілунки Едгара… Можливо, вони й здавалися б мені приємними, якби я не була така напружена, очікуючи продовження. А він, ніби не помічаючи моєї покірливої пасивності, все чогось хотів од мене, шепотів усілякі ніжні дурниці, називав ласкавими ідіотськими слівцями.І ось його рука вже ковзає по моїй нозі, задирає сорочку. Рука така тепла, наче він і не подолав ряду переходів, де в кутках замети намело. Але цей дотик змусив мене зіщулитися, спіймати його кисть, не дозволяючи дійти туди, куди вона прагла. І, як завжди, мене накрила хвиля сорому.

— Едгаре…

Мої благання перервав поцілунок, жагучий, вимогливий. Але я вже вперлася в Едгарові плечі, силкуючись його відіпхнути. І відразу його рука, над якою я втратила владу, проникла туди, куди я не хотіла її впускати. Я замукала, давлячись поцілунком, а він усе налягав на мене, цілував, поквапливо розшнуровував мою сорочку на грудях.

Я викрутилася під ним, майже вирвалася, але миттю опинилася на животі, увім’ятою обличчям у подушку. Едгар на мить завмер, але я німувала, і він підняв мою сорочку мало не до пліч, узявся цілувати мою спину, поперек, спустився до сідниць. Було відчуття, що він прагне мене з’їсти. Гірше того — розбестити. Він хотів зробити з мене блудливу повію!

— Ні!

Я не змогла стримати крику, коли він коліном почав розводити мені ноги. Якось він уже оволодів мною так. У такий спосіб спаровуються тварини, і я не знаходила собі місця від сорому та приниження.

Я напружилася, намагаючись вирватися. Але Едгар був сильніший, утримував.

— Тихше, люба, тихше…

Він був такий дужий, а я — така слабка в його руках… Я сама не розуміла, чого хочу.

Едгар лежав на мені й, немов бавлячись, легенько дмухав мені в потилицю. Мені стало лоскітно.

— Заспокойся, Бертрадо. Довірся мені й не будь такою напруженою. Адже в тому, що відбувається між нами, нема нічого негідного. Ми чоловік і дружина. І апостол Павло не наказував би дружинам займатися цим, коли б це було гріхом.

Поцілунок у шию, довгий, пестливий. По моїй спині поповзли мурашки, але я не бажала здаватися. Я слабка жінка й цілковито під його владою, але все-таки останнє слово залишиться за мною. І якщо вже мені не уникнути злягання, то спаровуватися ми будемо так, як я захочу.

Я повернулася до Едгара, лягла на спину й витягла руки вздовж тіла.

— Володійте мною, чоловіче, лишень пошвидше.

Звівшись на ліктях, він дивився на мене. Я бачила його сині очі під кучериками волосся, бачила, як із них ніби щезає щось. Потім Едгар відпустив мене, відкинувся на спину, зітхнув.

— Відпочивайте, Бертрадо. Я не ґвалтуватиму вас.

Яким байдужим і холодним став одразу його голос! Я відчула, як у мені закипає гнів. Ах, трісни моя шнурівка! Та ж у глибині душі мені хотілося, щоб він продовжував… Наліг на мене, взяв силою. Я довго лежала нерухомо, а коли за деякий час глянула на