Віллі Майнк - Незвичайні пригоди Марко Поло

— Оце таке розповідають про Айгіярм. До речі, кажуть, що вона така ж гарна, як і сильна.

— Чи не захотіли ви завоювати собі королівську доньку? — засміялась Ашіма.

— Сто коней я вже як-небудь роздобув би, — зі тхнув Мафіо. — Та мені багато більше хотілося б занурити бодай один палець у канал Сан-Марко. А старий Куб-лай не відпускає нас, немов ми найкращий діамант у його короні.

— Він зробив нам немало добра, — мовив Марко.

— Авжеж! Зате зараз міцно тримає нас.

Всі замислились.

Мафіо Поло сказав це ніби жартома, але насправді це був зовсім не жарт. Думки про батьківщину не залишали їх ні вночі, ні вдень.

Ашіма так розуміла чоловіків, наче сама народилась у Венеції.

— Ми повинні боротись за повернення додому, — сказав Марко.

— Як юнаки з королівською донькою, — докинув Мафіо. — Може, у нас вистачить сили.

— Ханові Кублаю це не дуже сподобається, — мовив Ніколо Поло. — Але що з нами буде, коли він помре? Він уже старий, і мені часом здається, що смерть уже чигає на нього. А при дворі немало людей, які заздрять нашому багатству. Доки хан живий, вони не зважаться зачепити нас. А як далі?

Вони ще довго радились, як краще вирватись звідси. Здоровий глузд підказував їм, що вирушати в дорогу таємно не можна. Якщо вони хочуть побачити знову свою батьківщину, то повинні будь-що домогтися дозволу імператора.

І ось одного дня Марко вирішив, що настав час звернутись до імператора з проханням. Він саме повернувся із поїздки по країні і доповідав ханові про звичаї жителів і стан управління та фінансів в обстежених ним областях. Хан прийняв Марко в своїх покоях і з цікавістю слухав його розповідь. Крім головного цензора

Юсю Темюра, в кімнаті не було жодного сановника.

— Ви розповіли мені про все, що бачили, — сказав імператор, — і зробили кілька слушних пропозицій. За це я хочу вас нагородити. Ідіть додому і відпочивайте. Коли ви мені будете потрібні, я вас покличу.

Круглоголовий Юсю Темюр щось схвально пробуркотів.

Тоді Марко кинувся до ніг хана і попросив вислухати його.

— Встаньте! — наказав йому Кублай. — Чого ви ще хочете?

Марко почав палко просити імператора, щоб він дозволив їм повернутись на батьківщину. Хан Кублай спокійно вислухав його.

— Ти чув, Юсю Темюр? — озвався він нарешті.

— Так, — буркнув головний цензор. Обличчя його залишилось незворушним.

Великий хан обернувся до Марко і пильно глянув на нього.

— Хіу Хенг помер, і мені потрібні тямущі радники.

Марко мимоволі відступив назад.

— Хіу Хенг помер? — недовірливо перепитав він.

— Так, — відповів імператор. — Помер.

Несподівана звістка приголомшила Марко. Він мало не забув, де знаходиться. Його охопив сум і водночас гнів на хана за те, що той так байдуже говорить про смерть старого вченого. Однак Марко уже навчився володіти собою. Він стояв, похиливши голову, і чекав, що ще скаже хан Кублай.

— Ви прийшли до мене і говорите, що хотіли б поїхати на батьківщину. Хіба вам погано при моєму дворі? Я саме ладнаюся йти війною проти підлого пса Кайду. Хочу провчити його… А вам я ось що скажу: готуйте кораблі і вирушайте морем до великого острова Цейлону, де володарює король Зандернац. У нього є найбільший у світі рубін: у вершок довжиною і завтовшки з руку. Так мені розповідали. Він палає, як вогонь, і має чарівну силу. Скажіть Зандернацу, що я, володар світу, хочу мати цей рубін. За нього він одержить багатства, варті цілого міста. Коли повернетесь, розповісте мені, що ви там бачили. А про повернення додому більше не говоріть мені…

Марко Поло опустився навколішки і тричі торкнувся чолом до килима. Імператор прихильно дивився на нього.

Юсю Темюр кашлянув. Кублай спитав:

— Ви задоволені?

— Дякую вам, ваша величність, за милість, яку ви виявляєте до нас, — мовив Марко. — Я зроблю все, що ви наказали.

Він залишив імператорський палац з двоїстим почуттям. Імператор не задовольнив його прохання, але зате доручив йому справу, про яку Марко давно вже мріяв. Він не раз з палаючими очима слухав розповіді батька й дядька про Індію та острови, розташовані в океані.

Марко спішив повз крамнички й майстерні, і в серці його було одне бажання: швидше дістатись додому і поділитись з рідними новиною.

Коли гомінка головна вулиця лишилась позаду, він раптом згадав сумну звістку — Хіу Хенг помер. Великий хан вимовив ці слова без жодного жалю. Але Марко знав: коли чутка про смерть великого вченого розійдеться по країні, журба охопить мільйони сердець. Марко дивувало: як міг хан Кублай, який сам страшенно боявся смерті, так байдуже поставитись до смерті близької йому людини?

Марко довго сидів, замислившись, у своїй кімнаті. Врешті він зважився розповісти батькові, дядькові й Ашімі про доручення хана.

Смеркало. Служник зачинив віконниці і запалив світло. Ашіма нервово потирала руки. Мафіо сидів, спершись підборіддям на кулак; Ніколо, випрямившись, зціпивши зуби, дивився кудись повз Марко.

— Поїдемо в Індію, — сказав Мафіо, здвигнувши плечима. — Якщо його величність наказує…

— Я не залишусь тут сама, — вигукнула Ашіма. — Мені буде страшно, коли ти поїдеш, Марко!

— Ми попливемо на великих кораблях, Ашіма, — заспокоїв її Марко. — Ти поїдеш з нами.

Ашіма полегшено зітхнула, однак не відчула радості, бо помітила, як засмутились Ніколо й Мафіо Поло.

— Ми стали дуже багатими, — сказав, нарешті, Ніколо. — Якщо нам пощастить, після мандрівки в Індію ми станемо ще багатшими. — Він опустив плечі і якось безпорадно глянув на сина. — Але навіщо все це нам?

— Бути нам до самої смерті мандрівниками, Ніколо…

Слова старих глибоко вразили Марко. Тільки тепер він збагнув, як заволоділа ними туга за батьківщиною, йому нічого, було сказати, але він поклявся собі, що цією поїздкою скінчиться їхня служба ханові Кублаю.

Невдовзі після цієї розмови Мафіо й Ніколо Поло вирушили на південь, у порт Цайтум, щоб там підготувати кораблі і набрати надійний екіпаж. Марко й Ашіма лишились у Камбалі. Через три місяці й вони з почтом у дві тисячі чоловік залишили столицю. Фан Кунг-до і Перлинка теж поїхали з ними, щоб прислуговувати в дорозі своїм панам.

Шлях до Цайтума лежав через знайомі місця. Портове місто було розташоване на відстані десяти днів їзди від Ханьчоу. Переправляючись через Жовту ріку, Марко й Ашіма згадували Матео. Тут поблизу була могила їхнього друга. Вони ніби бачили перед собою його могутню постать, його рідне обличчя з лагідною посмішкою наче надавало їм мужності для далекої мандрівки. Як чудово було б, коли б він міг їх супроводити!

Марко Поло