Віллі Майнк - Незвичайні пригоди Марко Поло

капітана немов скам'яніло. Він сказав сліпому: «Ванг не повинен умерти». А що він зробить, коли намісник відмовиться допомогти? Може, не треба було йти до нього? Важкі сумніви краяли його серце.

— Що сталося, Янг? — спитав Марко.

І Янг розповів йому все про коваля Ванга. Марко слухав із спокійним виразом на обличчі. Він дізнався про те, як Саїд, шпигун міністра Ахмеда, ще в Камбалі кинув коваля до в'язниці. Той самий Саїд, який згодом викрав Ашіму. І ще пригадалося Марко, як носильник Янг прийшов до нього і допоміг врятувати Ашіму. Тепер Янг просив помилувати свого друга Ванга. Але ж Ванг був заколотником. Суддя присудив його до смерті… Марко Поло взяв державну печатку і зважив її в руці. Три роки прослужив у нього Янг капітаном охорони.

— Він розвозив по селах зброю, Янг, — вагаючись, мовив Марко Поло. — За це карають смертю.

— Він не повинен умерти, — палко сказав Янг. — Я прошу вас, милостивий пане, звільніть його. Ванг не злочинець, його затаврував, як злочинця, шпигун Ахмеда. Вони забрали у Ванга кузню, і йому довелося жебрувати з сліпим хлопцем. Зрозумійте його гнів, пане! Зрештою, що він такого зробив? Хіба він убив когось? Украв щось?.. Прошу вас, допоможіть йому!

Марко Поло підійшов до Янга.

— Я не можу його звільнити. Ви самі це розумієте, капітане Янг.

— Ви маєте велику владу, милостивий пане, — наполягав Янг.

— Янг, я ніколи не забував, чим зобов'язаний вам, — сказав Марко. — Тепер ви просите за свого друга. Але якщо я його звільню, люди, які заздрять мені, донесуть імператорові, що намісник Ханьчоу випускає з в'язниць людей, котрі вчинили злочин проти його величності…

Янг зблід і мимоволі схопився за меча, але потім отямився. Рука його залишилась безсило лежати на держаку.

— Ванг не повинен умерти, — пробурмотів він.

— Візьміть себе в руки, капітане Янг, — мовив Марко Поло, — і слухайте, що я вам скажу… Я помилую коваля Ванга. Його буде засуджено на довічне заслання. Вас я відпускаю від себе і доручаю доставити заколотника на місце заслання. — Марко підійшов до Янга і поклав йому на плече руку. — А шлях туди довгий, — додав він. — Мені жаль втрачати вас.

Ввечері Янг під'їхав до бамбукової хижки старого різьбяра. Шю здалеку почув, що наближається верхівець.

— Це він, дідусю? — схвильовано спитав сліпий.

— Він, Шю.

Велике, золоте сонце сховалось за прозору хмаринку. Злива освіжила землю. На траві виблискували мільйони краплинок, в калюжах відбивалось світло.

Янг прив'язав до кілка коня і зіскочив з насипу.

— Я приніс вам хорошу звістку, — сказав він. — Милостивий пан намісник помилував Ванга, засудивши його на довічне заслання.

— Хвала небу, що він хоч зберіг йому життя, — вигукнув старий різьбяр.

В сліпих очах Шю заблищали сльози.

— Ванг ніколи вже не повернеться? — спитав він.

— Тобі можна супроводжувати його, Шю, — сказав Янг. — Намісник доручив мені доставити Ванга на місце заслання.

Тоді старий різьбяр зайшов до своєї хатини і дістав з полиці дерев'яну фігурку вершника, потім узяв різець і на твердому дереві викарбував ієрогліфи: Івей вай сінь — Чесне чуже серце.

ПОДОРОЖ В ІНДІЮ

Венеціанці знову жили, оточені блиском і розкішшю імператорського двору. Вони оселилися в тому самому старому красивому будинку. В дворі біля басейну з золотими рибками ріс кущ жасмину, над квітками гуділи бджоли. Ашіма подовгу сиділа в тінистій альтанці.

Все було, як і раніше.

Перлинка бігала по двору, підслухувала під дверима і з невинним обличчям вибовкувала маленькі таємниці. Дівчина здобула необмежену владу над Фан Кунг-до, бо тепер знала, що попри всі свої погрози, він би її й пальцем не торкнув.

Все було, як і раніше, і водночас все було інакше.

Венеціанців охопила туга за батьківщиною. Вони не говорили про це один одному, хоч і знали, що вона зростатиме з кожним днем. Вони трохи боялися цього почуття, бо не в силі були відігнати його. Туга ховалася в куточках їхніх очей, проривалася в сміхові, в словах, сказаних ніби жартома, але пов'язаних з дорогими спогадами.

… Ось через двір пробігла кішка, стрибнула в траву і причаїлась під кущем. Непорушними очима вона стежила за пташкою, що сиділа на яблуні.

— А пам'ятаєш, Ніколо, як ми ще хлопчиками одного разу ганялись за кішкою і ти впав у воду? — Мафіо весело засміявся і провів рукою по лисині.

Кішка плигнула на стовбур яблуні, намагаючись схопити пташку.

— Спізнилась, дурненька! — вигукнув Мафіо Поло. Пташка полетіла.

— Джованні не любив кішок за те, що вони завжди ганялись за пташками, — мовив. Марко.

— А, Джованні, твій друг! — озвався Ніколо Поло. — Я пригадую, як ти приводив його. Він так зніяковів, коли я велів йому вибрати собі найкращий діамант…

— А як він співав! Такого чудового голосу мені більше ніколи не доводилося чути.

В розмові чоловіків було щось по-дитячому зворушливе.

— Якби я був такий дужий, як Матео, — мовив Мафіо, — я поїхав би до двору короля Кайду і поборовся б з його донькою.

Марко здивовано глянув на нього.

— Ти не чув про королівську доньку? — Мафіо Поло задоволено відкинувся на бильце крісла. — Нам розповідали про неї в Індії.

— Зачекайте трохи, дядьку, — попросив його Марко. — Я покличу Ашіму. Вона дуже любить вас слухати.

— Поклич, — задоволено сказав Мафіо.

Стояв тихий вечір. Вікна були відчинені навстіж. Ашіма зайшла до кімнати і сіла біля чоловіків. Мафіо почав розповідати.

— Тільки не кажіть про це ханові Кублаю, бо він ненавидить короля Кайду. Адже ви знаєте, що Кайду вже не раз мірявся силою з військами Кублая і, здається, знову готується до війни в спілці з Каданом та Сінгтуром… Так ось послухайте про доньку цього Кайду. Її звати Айгіярм, тобто «місячне світло». Вона така дужа, що в усьому королівстві не знаходиться юнака, котрий би міг побороти її. Коли батько вирішив видати її заміж, вона сказала, що не згодиться бути дружиною чоловіка, слабішого за неї. І король Кайду пообіцяв виконати її волю.

Скоро з усіх кінців світу зібрались юнаки спробувати щастя. Змагання відбувались дуже урочисто. Король і королева у супроводі великого почту займали місця в найбільшій залі палацу. Потім на середину зали, де її чекав одягнений у шовк юнак, виходила королівська донька, теж у шовковому вбранні й дорогих оздобах. Коли б юнакові вдалося кинути Айгіярм на землю, він одружився б на ній, зате в разі поразки він мусив віддати сто породистих коней… Кажуть, що королівська донька вже виграла більше десяти тисяч коней. Вона висока й дужа, як велетень…

Мафіо Поло змовк. Оскільки ніхто