Ю. Несбе - Син

– Про що саме?

Він застромив долоні за пояс, наче підтягуючи свої бежеві слакси або наміряючись витягти зі штанів сорочку – зрештою, стояв дуже спекотний літній день. Або ж він хотів сорочкою прикрити встромлений за пояс пістолет.

– Симон Хефас…

– Ясно. А чому ви прийшли просто до мене?

Карі похитала головою з боку в бік.

– Симон переконав мене, що я ризикую витоком інформації, якщо вдамся до звичайної процедури. Він вважає, що серед нас досі діє «кріт».

– Він так вважає?

– Саме тому я подумала, що слід звернутись просто до вас. До начальника поліції.

– Що ж, гаразд, – сказав Понтій Парр, потираючи вузьке підборіддя. – Тоді нам краще зайти в будинок, офіцере Адель.

У передпокої на Карі кинувся з обіймами щасливий ердельтер’єр.

– Віллок! Про що ми сьогодні говорили?

Собака опустився на чотири лапи й обмежився тим, що лизнув Карі долоню, але хвостом метляв, як пропелером. Дорогою до вітальні Карі пояснила: мовляв, їй сказали, що начальник сьогодні керує з дому.

– Я сачкую, – усміхнувся Парр, показавши рукою в бік комфортного дивана з розкиданими на ньому подушками. – На цьому тижні я мав би йти у відпустку, але доки той убивця гуляє на волі…

Він зітхнув і опустився в одне з крісел гарнітура.

– То що там з Симоном?

Карі відкашлялась. Вона планувала, що і як вона має сказати – з усіма застереженнями і запевненнями, що вона не має наміру пліткувати, а тільки непокоїться про якість своєї роботи. Але тепер, коли Парр виявився таким розслабленим і гостинним і зізнався, що він сачкує, вона відчула, що природніше буде перейти одразу до суті справи.

– Симон замислив свою власну місію, – сказала вона.

Начальник поліції підняв брову.

– Я слухаю…

– Ми розслідували справу паралельно з КРИПОСом. По суті, незалежно від них. А тепер він став діяти також незалежно від мене. Все було б гаразд, але проблема в тому, що він, здається, також поставив собі окрему мету. А я не хочу вляпатись у халепу разом ним, якщо він замислив щось незаконне. Він відсторонив мене в деяких ситуаціях і заявив абсолютно чітко, що не має наміру діяти за правилами.

– Розумію. Коли конкретно таке було?

Карі коротко змалювала зустріч з Івером Іверсеном.

– Гм-м-м-м, – протягнув Парр, зависнувши на тому нескінченному «м». – Це недобре. Я знаю Симона, і радий був би сказати, що це не в його стилі. Але, на жаль, саме в його. На вашу думку, чого він домагається?

– Самотужки затримати Сонні Лофтуса.

Парр сперся підборіддям на великий і вказівний пальці.

– Розумію. Хто ще про це знає?

– Ніхто. Я приїхала одразу до вас.

– Добре. Обіцяйте мені, що нікому про це не обмовитесь. Справа делікатна, як, я впевнений, ви і самі її оцінюєте. Поліція зараз на очах у всього суспільства, і ми не можемо дозволити собі, щоб окремі офіцери демонстрували непрофесійну поведінку.

– Авжеж, я розумію.

– Полиште цю проблему на мене. Ми ніколи не згадаємо про вашу участь. Нашої зустрічі просто не було. Не будемо надміру драматизувати, але так ви уникнете ризику набути репутації «стукача» серед ваших колег. Такі прізвиська прилипають намертво.

«Прилипають намертво»… Вона про таке не подумала. Карі ковтнула і швидко кивнула.

– Дуже вам вдячна.

– Дарма. Це я вам дякую, Адель. Ви вчинили правильно. Зараз повертайтесь до роботи і працюйте, як кажуть, ніби нічого не сталося, – сказав Парр підводячись. – А я повернусь до байдикування. Я ж маю керувати з дому…

Карі підвелася, щаслива, що все виявилось набагато безболіснішим, ніж вона боялась.

Парр зупинився в дверях.

– Де зараз Симон?

– Я не знаю. Він просто пішов з місця злочину, де ми знайшли машину і тіло тієї ночі, і ніхто його не бачив з того часу.

– Гмм. І ви не маєте жодного уявлення?

– Останнє, що я зробила, – це передала йому список готелів, де міг зупинитись Лофтус.

– На підставі чого ви так вважає?

– Він усюди сплачує готівкою. У наші дні мало хто так робить.

– Логічно. Успіхів вам!

– Дякую.

Карі спустилася сходами і була вже неподалік розприскувача, коли почула кроки за спиною. То був Парр.

– Іще одне, – сказав він. – Ґрунтуючись на тому, що я почув, я припускаю, що саме ви, ймовірно, зумієте, нарешті, розшукати для нас Лофтуса.

– Так, – сказала Карі, усвідомлюючи, що її відповідь настільки впевнена, наскільки вона хотіла.

– Якщо так станеться, то пам’ятайте, що він озброєний і небезпечний. І що до вас поставляться з розумінням, якщо ви чи кілька ваших колег змушені будете захищатись рішуче.

Карі відкинула з обличчя набридливе пасмо волосся.

– Як це треба конкретно розуміти?

– Так, що застосування зброї для знешкодження вбивці ситуативно може бути виправданим. Пам’ятайте, що він уже катував одного держслужбовця.

Карі відчувала, як вітер приємно бризкає на неї водою з розприскувача.

– Гаразд, – кивнула вона.

– Я поговорю з керівником КРИПОСу, – сказав Парр. – Можливо, мало б сенс вам попрацювати в цьому розслідуванні з Осмундом Бйорнстадом в одній команді. Схоже, у вас однакове розуміння ситуації.

Симон дивився на себе в дзеркало. Минули роки. Минали години. Він не був тим, ким був п’ятнадцять років тому. Він навіть не був тим, ким був сімдесят дві години тому. Колись – він вважав, що непереможний. Колись – він вважав, що він сволота. Але дійшов висновку, що він не був ні тим, ні іншим, що він людина з плоті й крові, здатна робити правильні вчинки. Або ж віддатись у владу низьких інстинктів.

Та чи означає це, що він чи будь-хто має свободу волі? Чи, може, таки всі ми за рівних умов, шансів та ймовірної окупності знову й знову робимо той самий вибір, однаково розв’язуємо рівняння? Кажуть, ви можете якоїсь миті переглянути свої цінності, у ваше життя може прийти жінка, ви можете стати мудрішими і по-новому оцінити, що насправді для вас має значення. Так, але те, що якісь цінності змінилися, те, що переставлено числа в рівнянні, – не означає, що його буде розв’язано інакше. Вам знову треба буде робити цей новий вибір, знову й знову. А визначатиметься ваш вибір складом хімічних речовин у вашому мозку, наявною інформацією, інстинктом виживання, сексуальними потребами, страхом смерті, засвоєною мораллю і стадним інстинктом. Ми караємо людей не тому, що вони погані, а тому, що вони роблять неправильний вибір, поганий для стада. Мораль нам не дарована з неба. Це лише набір правил, корисних для стада. А хто не в змозі додержуватись тих правил, заведеної в стаді моделі