О. Генрі - Вождь червоношкірих: Оповідання

будинком, де була квартира, сподіваючись знайти ключ до розгадки таємниці. Якось я звернув увагу на те, що один молочник і посильний з бакалійної крамниці, доставляючи свій товар на верхній поверх, ідуть задом наперед. Це спостереження навернуло мене на думку, і, розвиваючи її за методом індукції, я одразу встановив, де знаходиться зникла родина. Кларки переїхали в квартиру навпроти, на тому ж самому поверсі, і змінили прізвище на Кралк.

Разом із клієнтом Шемрок Джолнс поїхав за колишньою адресою Мері Снайдер і зажадав, щоб йому показали кімнату, де вона жила. Туди ніхто так і не заїхав з того часу.

Кімнатка виявилася тісною, обшарпаною, убого умебльованою. Мікс, пригнічений, сів на клишоногий стілець, а великий детектив, шукаючи слідів зниклої, став оглядати стіни, підлогу, стелю й розхитані старі меблі.

Не минуло й півгодини, як у руках Джолнса опинився набір нічого, здавалося б, не значущих предметів — дешевенька чорна капелюшкова шпилька, обривок театральної програми і кут, відірваний від паперової картки, на якому стояло слово «ліва», а під ним значилося: «Б» і «12».

Шемрок Джолнс сперся ліктем на камінну полицю і, підперши рукою підборіддя, простояв хвилин десять з печаттю глибокого роздуму на натхненному чолі. На десятій хвилині вір стрепенувся і вигукнув:

— Вставайте, містере Міксе, загадку розгадано. Я можу хоч зараз показати вам будинок, де живе ваша сестра. І не бійтесь, що вона у скрутному становищі, вона цілком забезпечена — принаймні, зараз.

Мікс не знав, що переважає в його душі — радість чи здивування.

— Але як вам про це вдалося дізнатись? — запитав він із неприхованим захопленням.

У Джолнса була, мабуть, одна-єдина слабкість: він пишався своїми незвичайними професійними досягненнями в галузі індукції і не пропускав нагоди уразити й зачарувати слухачів описом своїх методів.

— Шляхом виключення, — сказав Джолнс, розкладаючи свої знахідки на маленькому столику. — Я по черзі виключав ті частини міста, куди могла б переїхати місіс Снайдер. Бачите капелюшкову шпильку? Вона говорить нам, що Бруклін відпадає. Жодна жінка не сяде в трамвай коло Бруклінського моста, не озброївшись капелюшковою шпилькою, без якої їй нізащо не протиснутися на вільне місце. А зараз я доведу вам, що вона не могла переїхати і до Гарлема. Ось за цими дверима забито в стіну два гачки. На один місіс Снайдер вішала капелюшок, на другий — шаль. Придивіться, і ви побачите, що від краю шалі на стінній штукатурці поступово утворилася брудна смуга. Слід має чіткі контури, а це значить, що шаль була без бахроми. Але судіть самі, де це бачено, щоб літня жінка із шаллю на плечах сідала в гарлемський потяг, а шаль була без бахроми? Як їй тоді зачепитися за вагонні дверці і застрягти, і не давати ввійти іншим пасажирам? Отже, Гарлем теж відпадає.

Таким чином, я дійшов висновку, що місіс Снайдер переїхала кудись неподалік. На цьому клаптику паперу, відірваному від картки, ми бачимо слово «ліва», букву «Б» і цифру «12». Ну, а мені відомо, що в будинку дванадцять по авеню «Б» міститься першокласний пансіон, на який вашій сестрі, здається, не вистачило б грошей. Аж тут мені трапляється оцей обривок театральної програми, вельми, помітьте, своєрідно зім'ятий. Про що ж він свідчить? Для вас, містере Міксе, мабуть, ні про що, зате для людини, яка звикла звертати увагу на щонайменшу дрібницю, він свідчить багато про що.

Ви говорили, що ваша сестра працює прибиральницею. Миє підлоги в кабінетах і коридорах різних установ. Давайте припустимо, що вона влаштувалася на таку роботу в театр. Де, містере Міксе, найчастіше втрачають цінні прикраси? Звичайно, у театрі. Погляньте ж тепер на цей обривок програми. Бачите, зсередини відбиток чогось круглого? У цей папірець, містере Мікс, була загорнена каблучка — і, можливо, дуже дорога. Місіс Снайдер приходить у театр і під час прибирання знаходить каблучку. Вона похапки відриває клаптик від програми, ретельно загортає каблучку і ховає її у пазусі. Назавтра вона збуває знахідку і, маючи тепер у своєму розпорядженні якісь кошти, вирішує підшукати собі трохи кращу квартиру. Коли я доходжу цієї ланки в ланцюзі своїх міркувань, будинок дванадцять по авеню «Б» уже не здається мені чимось неймовірним. Там-то ми і знайдемо вашу сестрицю, містере Міксе.

І Шемрок Джолнс завершив свій переконливий монолог усмішкою художника, що створив черговий шедевр[365]. Міксу від захоплення відібрало мову. Удвох вони вирушили на авеню «Б» до будинку під номером дванадцять. То був старомодний особняк, у яких живуть багаті, солідні люди; такі ж самі будинки стояли по боках.

Вони подзвонили й у відповідь на своє питання почули, що ніякої місіс Снайдер тут не знають і взагалі за останні півроку в цьому будинку не з'являлося нових мешканців.

Коли вони знов опинилися на тротуарі, Мікс вийняв предмети, знайдені в кімнаті його сестри, і покрутив їх у руках.

— Я, звичайно, не нишпорка, — зауважив він, підносячи до носа обривок театральної програми, — але мені особисто здається, що в цей папірець було загорнено не каблучку, а м'ятний льодяник — знаєте, такий кругленький. А та, на якій адреса, схоже, відірвана від квитка до кінематографа — Ліва сторона, ряд «Б», місце дванадцять.

Шемрок Джолнс подивився на нього відсутнім поглядом.

— Здається, вам краще за все звернутися до Джагінса, — сказав він.

— А хто такий Джагінс? — спитав Мікс.

— Це засновник нової, сучасної школи розшукової справи, — сказав Джолнс. — Їхні методи відрізняються від наших, але, кажуть, ніби Джагінсу вдавалося справлятися з абсолютно головоломними задачами. Я вас відведу до нього.

Джагінса, що затьмарив великих сищиків, вони застали в конторі. Це був миршавий білявий чоловічок, цілком захоплений читанням одного із добротних побутових романів Натанієля Готорна.

Великі представники двох різних шкіл розшуку обмінялися церемонним рукостисканням, і Джолнс представив Джагінсу свого клієнта.

— Викладіть обставини справи, — сказав Джагінс, знову занурюючись у читання.

Коли Мікс закінчив, найбільший з великих закрив книгу і сказав:

— Наскільки я зрозумів, вашій сестрі п'ятдесят два роки, праворуч під носом велика бородавка, незаможна вдова, миє підлоги, аби заробити на прожиток, обличчям і постаттю надзвичайно непоказна.

— Точніше не опишеш, — підтвердив Мікс.

Джагінс підвівся і надів капелюха.

— За п'ятнадцять хвилин я повернуся і принесу вам її нову адресу, — сказав він.

Шемрок Джолнс зблід, але все-таки вичавив із себе усмішку.

Коли вказаний час закінчився, Джагінс повернувся із аркушем паперу в руці.

— Свою сестру Мері Снайдер, — спокійно оголосив він і зазирнув у листок, — ви знайдете в будинку номер сто шістдесят два по Чилтон-стрит. Третій поверх, остання кімната по коридору. Це лише