Юрій Павлович Винничук - Цензор снів

граючи в шахи з такими ж, як і вони, літніми чоловіками. Час від часу там вибухали гарячі дискусії на політичні теми, і щоразу спокійна зважена думка когось із моїх нових друзів мирила всіх, заспокоювала, і суперечка вщухала. Я любив спостерігати за ними, не набридаючи їм. Якось вони завершивши гру, зібрали шахи й почимчикували проспектом Свободи у напрямку площі Міцкевича. Була тиха пополуднева пора, духмяно пахли липи. Я йшов за ними назирці. Вони про щось розмовляли, часом змахували руками й на хвильку зупинялися. Зайшовши до ресторації, зайняли вільний столик і продовжили розмову. Людей було мало, я сів собі позаду них і пив каву. Я відверто милувався ними й боявся сполохати.

Зранку я записав черговий сон Цензора, один із тих рідкісних снів, які не трималися купи, він гнівався сам на себе, що сон вийшов пошматованим, і врешті попросив зробити перерву до завтра, коли йому вдасться той сон додивитися і зв’язати всі нитки. Говорили вони за столиком недовго, за кілька хвилин вмовкли й сиділи без жодного руху, мовби закам’яніли. До них наблизився офіціант і, мабуть, запитав, чи ще чогось не потребують, але відповіді не почув і відійшов. Так тривало, може, з годину. І тоді відважився підійти до них я, вони привітали мене радісними усмішками, і Цензор повідомив, що вони мали дуже цікаву зустріч з одним давнім знайомим. «Коли?» — запитав я. «Оце щойно», — відповів Цензор. Я сів поруч і хотів було сказати, що стежу за ними від Оперного й нікого не бачив, бо вони були весь час лише удвох, але Цензор випередив мене. «Ми пили коньяк і згадували давній час, коли були ще молоді, повні завзяття й енергії. І виживали, як могли. Чи не так, любий Гере?» Пан Гер зі смутком кивнув. «Було чимало питань без відповідей, — продовжив Цензор. — Вони гнітили нас. Не давали спокою. Тепер ми спокійні». А я поглянув, що на столі лише два, а не три келишки, й поцікавився: «Тепер ви отримали всі відповіді на всі свої питання?» Цензор замислився, заплющив очі, потім розплющив і промовив: «Тепер так. Гадаю, зостався ще тільки один сон, якого я не бачив. Один-єдиний, який розставить усі крапки. І я вам його розповім завтра зранку».

А вранці він помер. Перед смертю ще встиг передати нам скриньку з найбільшим своїм скарбом — колекцією ґудзиків. Кожен ґудзик був на своєму місці у величезному кластері, наче яка-небудь марка, дбайливо задокументований — його походження, місце і дата, а головне — ім’я та прізвище колишнього власника. Безліч видатних особистостей постало перед нашими очима, одних ми знали, про інших почули вперше. Тут були не лише військові діячі, але й митці, їх уже не було на цьому світі, а ґудзики їхні продовжували жити, ґудзики їхні творили окрему історію, сповнену драматизму.

Суха зморщена рука Цензора розгорнула кластер, вийняла невеличкого металевого ґудзика з вибитим на ньому тризубом, і піднесла до вуст. Він поцілував його і поклав на місце. Під ґудзиком було дрібненьким, але акуратним почерком виведено: «Мій тато Марко Попель. Отримано від моєї сестри Меласі. Упокій, Господи, її невинну душу».

Переповівши свій останній сон, він геть знесилився, довго лежав мовчки, а вкінці промовив: «У кожній людині живе безліч людей і речей: суддя, кат, учитель, покутник, поганин, герой, сестра, жінка, святий, убивця, хробак, дерево, камінь, порох... І неможливо вгадати, ким ми будемо у день смерті».

P.S.

«Шкоцька книга» збереглася в сина Стефана Банаха дивом. Виїжджаючи у 1946 р. до Польщі, він сів до вагону разом з Ядзьою Голіяс, у яку був закоханий, і дівчина попросила щось почитати в дорозі. Жодної іншої книжки він не мав і запропонував «Шкоцьку книгу», бо ж Ядзя була донькою професора. А дорогою валізу в молодого Банаха поцупили совєтські солдати.

«Шкоцька книга» й досі вабить своїми таємницями. Основну частину знань, що зберігаються в ній, стереже нечисленна група вчених, здатних подолати всі труднощі. Книга містить теорії, пізнання яких, мабуть, відчиняє інші двері. Це книга влади сьогоднішньої математичної науки над природою світу. Отже все ще може трапитися».

Богдан Бакула

Примечания

1

Двірець — вокзал.

2

Трикутник смерті — трагічна ситуація на фронті в 1919 році, коли армія УНР опинилася в оточенні більшовиків, білогвардійців та поляків. Тоді від тифу померло 25 тисяч вояків.

3

Шляфрок — халат.

4

Коляція — вечеря.

5

Ґредель Річард, барон (1890— 1964) — власник маєтності й палацу в Сколе.

6

Ґредель, Валерія, баронесса — до 1944 року жила в Сколе, померла 1971 року у Відні

7

Аґрафка — шпилька.

8

Пан Едзьо — те саме, що кльозет.

9

Газардист — азартний гравець.

10

Газард — азарт.

11

Фордансер, дансер — фаховий танцівник, найнятий ресторацією для заохочення публіки.

12

Карнет — маленька картонна папочка, в яку вкладали рахунки в ресторанах.

13

Емерит — пенсіонер.

14

Мельоник — капелюх з вузькими крисами, який був модний за Австрії.

15

Райдувати — їздити.

16

Адресар — адресова книжка.

17

Пів чорної — маленька порція кави.

18

Анцуґ — костюм.

19

Цюпа — в’язниця.

20

Меценат — адвокат.

21

Крават — краватка.

22

Аршеник — арсен, миш’як.

23

Ґранда — компанія.

24

Біня — дівчина.

25

Мундуровий — той, хто носить мундир: залізничник, пожежник, поліцай і т. д.

26

Корсо — місце, де любили прогулюватися львів’яни, те саме, що «стометрівка», тепер проспект Шевченка.

27

Папільотки на голові крутити — у значенні «морочити голову». Папільотки — бігуді.

28

Майхер — ніж.

29

Язда — геть.

30

Пенцак — перловка.

31

Шмір — мастило.

32

Шварц Йосип — член КПЗУ, український письменник, публікував прозу в галицькій пресі під псевдонімом Йосип Чорненький, виїхав до СССР і був репресований, по війні виїхав до США та опублікував спогади.

33

Клявіс — ключник.