Джеймс Мейс - Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

є: Українська Партія Самостійників-Соціялістів (У.Н.П.). Українська революція (1917–1919). Діяльність партії С.-С. у звязку з політичними подіями на Україні за час 1901–1919. Ідеольоґія, проґрама і статут партії. Відень, 1920. 88 с. С. 5.

60

Христюк, Павло. Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917–1920 рр. [Відень], 1921–1922. Т. 1. С. 35.

61

Для ознайомлення з текстами цих резолюцій див.: Революция и национальный вопрос. Документы и материалы по истории национального вопроса в России и СССР в XX веке / под ред. С. М. Диманштейна. Т. 3. — февраль — октябрь 1917. М., 1930. С. 137.

62

Твердження про Грушевського як есера вже у 1917, що випливає з цього тексту, помилкове. Не існує підтверджень, що він у цей час був есером. Навіть на III з'їзді ХПСР, що відбувався в листопаді 1917 р. і на який Грушевський прийшов як гість, він говорив лише про «духовні зв'язки» з есерами та згадував, що не є членом партії. Питання про зв'язки Грушевського з есерами дослідив Віталій Хоменко: «Між Товариством українських поступовців та Українською партією соціалістів-революціонерів: політичний вибір Михайла Грушевського». — Прим. наук. ред.

63

Reshetar. The Ukrainian Revolution. Pp. 51–52, 74.

64

Христюк, Павло. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917–1920 рр. [Відень], 1921–1922. Т. 1. С. 117–119.

65

Грудницький? О. Чого треба селянам. Робітнича газета. 1917. 28 квітня. С. 1.

66

Там само. 1917/ 5 травня. С. 1.

67

Скоровстанский, В. Революция на Украине. Изд. 2-е. Коммунист. Партия (большевиков). Саратов: Книгоиздательство «Борьба», 1919. С. 18; Бош, Евгения. Национальное правительство и Советская власть на Украине. М., 1919. С. 14.

68

Око. Чого хочеться українській дрібній буржуазії? Робітнича газета. 1917. 29 листопада. С. 1. Підгайний (с. 43) наголошує на єдності українських «буржуазних» діячів та соціалістів і твердить, що саме це «великою мірою пояснює постання і виживання Української Республіки». Це було просто не правдою. По-перше, українські діячі — не соціалісти — та відповідні партії, пов’язані з Центральною Радою, до кінця 1917-го всі стали соціалістами — можливо, лише за назвою. Ті, хто цього не зробив, демократи-хлібороби, загалом, як писав Підгайний, «були ворожими до Центральної Ради» (С. 56).

69

Reshetar. The Ukrainian Revolution. C. 51–52.

70

Винниченко, Володимир. Відродження нації. (історія укр. революції [марець 1917 р. — груд. 1919 р.]). Київ-Відень: Дзвін, 1920. Ч. 1. С. 250, Ч. 3. С 34.

71

Текст узято з: Очерки по истории Октябрьской революции: работы исторического семинария института Красной профессуры. / Истпарт, Отдел ЦК ВКП(б) по изуч. ист. Окт. рев. и ВКП (б). / под общ. ред. М. Н. Покровского. М., Л. : Гос. изд-во, 1927. В 2-х т. Т. 1. 1927. С. 514–518.

72

Ідеться про VII Всеросійську конференцію РСДРП(б), яка відбулася 7–12 травня (24–29 квітня) 1917 р. На ній П’ятаков був головним опонентом Сталіну (доповідачу з національного питання) та Леніну, які відстоювали залишення пункту про право націй на самовизначення у програмних засадах партії та використання його в політичній боротьбі. Ленінсько-сталінський підхід переміг — конференція підтримала право націй на самовизначення аж до відокремлення як актуальне гасло. Водночас наголошувалося на тому, що право на відокремлення не позбавляє більшовиків права і свободи агітації проти відокремлення (а по суті, як випливало з соціально-економічної програми — зобов’язує до цього). — Прим. наук. ред.

73

Седьмая (апрельская) Всероссийская конференция РСДРП (большевиков); Петроградская общегородская конференция РСДРП (большевиков). Апрель 1917 года. Протоколы. Москва: Госполитиздат, 1958. С. 212–216.

74

У червні 1917 року П’ятаков сказав: «Нам не можна відігратися на цій одній формулі, бо кажучи пригнобленим національностям: ви маєте право відділятися, але ми вам не рекомендуємо, ми ставимо себе в смішне становище; щодо демократизації ладу суперечок не може бути, але знищення національного гніту можливе лише зі знищенням імперіалізму, бо національний гніт — його наслідок, тому боротьба проти національного гноблення є боротьбою за соціалізм: коли не буде класового гніту, то не буде й національного». Цитовано в: Кулик, И. Ю. Киевская организация от февраля до Октября 1917 года. Летопись революции. 1924. № 1. С. 201–202.

75

1917 год на Киевщине: хроника событий / сост: А. Иргизов и др.; под ред. В. Манилова; Отд. Киев. окрпаркома по изучению истории КП(б)У и Окт. рев. на Украине. Истпарт. Киев: Гос. изд-во Украины, 1928. С. 104.

76

У праці Кулика «Киевская организация» (С. 197–198) зазначається, що київська організація взагалі не переймалася питанням національної політики, бо вона не визнавала «загрозу пролетарській революції з боку українських шовіністичних груп». До цього твердження слід поставитися щонайменше скептично, оскільки сам П’ятаков був дуже свідомим цієї загрози. Далі Кулик пише, що київська організація більшовиків тримала цілковиту мовчанку стосовно українського питання, за винятком «двох текстів українською мовою, підписаних „Українцем“, які відображали позицію автора, але не позицію комітету більшовиків».

77

Текст узято з: Бош, Евгения Богдановна. Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 года до немецкой оккупации. Москва; Ленинград: Гос. изд-во, 1925. С. 240.

78

Ільницький, Роман. Шістдесят днів української політики (листопад-грудень, 1917). Сучасність. 1972. № 7–8. С. 120–132; Ільницький, Роман. Центральна Рада і більшовики восени 1917 року. Чому Центральна Рада не визнала уряду Леніна. Сучасність. 1972. № 10. С. 57–66; Reshetar. The Ukrainian Revolution. Рр. 82–85.

79

Сподіване сталося! Робітнича газета. 1917. 1 листопада. С. 1.

80

Задніпрянський, Ф. Хто такі большевики? Робітнича газета. 1917. 3 листопада. С. 1.

81

Англійською мовою Третій Універсал опубліковано в: Hunczak, ed. The Ukraine, 1917–1921. Pp. 387–391.

82

Дорошенко, Д. Історія України 1917–1920 рр. Т. 1: Доба Центральної Ради. Нью-Йорк: Видавнича Корпорація «Булава», 1954. С. 189 та наступні; Хміль, І. В. Трудяще селянство України в боротьбі за владу Рад. Київ; Наук. думка, 1977. С. 69.

83

Bilinsky, Yaroslav. The Communist Take-over of the Ukraine / Hunczak, ed. Ukraine, 1917–1921. Pp. 111–112. Втрату Радою масової підтримки населення дослідив Стівен Ґутьє: The Popular Base