Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– А за образу окремо відповіси... – капітан уже все для себе вирішив. – Зізнання писатимеш?

– Та ти капітан не тільки тупий, ти повний дебіл…

– Сержант... – увійшов недавній супроводжуючий, – у стакан його...

– А оформляти його ви як накажете? У книгу обліку його як заносити? Документи його де?

– Сержант... – розлютився капітан, – ти що статут не знаєш? Виконуй наказ. Я все оформлю і принесу.

Сержант насупився, але опиратися не став... Відчинивши двері, він кивнув Максиму – мовляв, на вихід давай... Макс підвівся зі стільця, але не встиг він зробити й двох кроків, як у кімнаті стало тісно.

Першим, широким кроком, до кімнати увійшов огрядний дядько в цивільному. За ним ще один не менш пузатий, у якому Макс упізнав одного з адвокатів, що відбивали їх із Танею від ментів минулого разу. За ним увійшла розчервоніла Тетяна та її Віктор. "А ось і артилерія прискакала... – подумав Макс, – молодець Танюха, – точно кажуть – на мітлі літає... реактивній”.

– Сержант, стояти, – скомандував цивільний. – Капітане, будь ласка, поясніть – кого, і куди, і на якій підставі ви відправляєте?

– Так тварщ полковник, – забекався кеп, який підхопився і злегка зблякнув, – це затриманий у справі про крадіжку у квартирі депутата Бенедиктова…

– Та ну... затриманий, кажеш... у справі. Чому він не відмічений у книзі у чергового?

– Так не встигли ще, я хотів по гарячих слідах, швидше…

– Угу... по гарячих слідах... Тобі що, капітане, погони жмуть? Правил не знаєш?

– Ніяк ні, знаю, тварищ полковник... – витягнувся той.

– Значить, навмисно не виконуєш... зрозуміло... – лід, що йшов від полковника, здатний був заморозити слона, а не тільки плюгавого капітанчика. – Уже й Справа про крадіжку з’явилася? Заявник хто? Що вкрадено? Заява і результати, що ти там накопав – мені, – полковник простягнув руку.

Капітан зовсім зам’явся:

– Так у від’їзді він... Заявник. А тут квартира спрацювала, знову ж таки – речі розкидані... У мене відео є! – радісно спохопився він…

– І відео в тебе є... А більше, я так розумію, і немає нічого... ну-ну... Капітане, тобі казали, що це новий власник квартири? І що документи в нього є?

– Ніяк ні, – кеп брехав не напружуючись, видно звичка була солідна.

– Не говорили, значить... Сержант, – скомандував він, – прийняти у капітана табельну зброю. Він відсторонений від несення служби.

Мовчазно споглядаючи досі на все це, сержант підійшов до кепа і скомандував:

– Зброю в кобурі на стіл. – Капітан очманіло дивився на полковника.

– Але... товариш полковник... як же... у квартирі застали... речі розкидані... Сам Бенедиктов мені сказав наглядати за квартирою, поки він у від’їзді…

– Зброю в кобурі на стіл, – уже жорстко повторив сержант. І кеп почав гарячково знімати свою збрую. Сержант узяв зі столу кобуру, відійшов на два кроки вбік, хоча кабінетик був малесенький, і місця, після того, як у нього втиснулися гості, було дуже мало, відкрив її, не виймаючи пістолета, вийняв магазин і перевірив наявність набоїв. Дістав запасну обойму з кишеньки й оглянув її.

– Усе гаразд, – доповів він.

– Кажеш, Бенедиктов особисто попросив? – зовсім недобре примружився серйозний дядько. – Посвідчення на стіл, – жорстко скомандував він. Капітан уже остаточно знітився, виклав пластикову пластинку, її забрав сам полковник. Але головна радість, як виявилася, була ще попереду. – Сержанте, – знову звернувся полковник, – цього в камеру... у стакан. Тільки не в сусідню з тими архаровцями з батальйону охорони. Черговому передай – начальника СВБ до мене. Негайно. А ти, – він знову обернувся до вже майже не капітана, – ти реально дебіл. Правильно тобі сказали. Відео в тебе є, кажеш? Ось у мене відео точно є, де видно і чути, як ти домовляєшся з нарядом охорони “прийняти чувака”, і що Беня “добре відвалить”, і що тобі ясно і чітко сказали, хто є новий господар. І про застосування спецзасобів теж нагадали. Усе, забирай його, сержанте... весь вихідний зіпсував, паскудник... А людям скажи, що це через нього у вас три місяці премії не буде. І на Новий рік ваші діти будуть чупачупси досмоктувати... а не подарунки від тат і мам. Якщо вони будуть у нього плювати, я й пальцем не поворухну. Головне, щоб до суду не потонув.

– Одну хвилину, – Макс подав голос, – можна мені хвилинку….

Полковник здивовано глянув на нього. Також здивовані були адвокат і Таня…

– Я тільки хочу висловити особисто цій нехорошій людині все, що я про неї думаю. Ви дозволите? І ще... я тут подумав – я не згадуватиму про застосування спецзасобів і сили до мене з боку наряду поліції, гадаю, вони просто не второпали суть, найімовірніше, їх просто обдурив ось цей суб’єкт... Можливо, покарання вашою владою їм буде достатньо.

Полковник, похмуро подивився на Максима...

– Не заперечую. Твоє право. Тільки не переступаючи закон.

Макс підійшов до тепер вже затриманого капітана, той тільки злякано моргав. Десь тільки поділася вся його бравада й усмішки. Зараз він просто боявся отримати в морду.