Сомерсет Вільям Моем - Тягар пристрастей людських

до вечірнього чаю. Місіс Несбіт була звичайною мініатюрною жінкою, приблизно двадцяти п’яти років, з приємним, хоча й не гарним обличчям, надзвичайно блискучими очима, високими вилицями і великим ротом. Контрасти кольорів на її обличчі нагадували портрети котрогось із сучасних французьких художників: дуже біла шкіра, дуже червоний рум’янець, густі брови і чорне, як вороняче крило, волосся. Разом усе це справляло дивне враження, трохи неприродне, але загалом приємне. Вона розлучилася з чоловіком і заробляла на життя собі та дитині, пишучи копійчані бульварні романчики. Кілька видавництв спеціалізувалися на такій писанині, тож роботи жінка мала скільки завгодно. Платили погано, всього п’ятнадцять фунтів за оповідання на тридцять тисяч слів, але вона не жалілася.

— Зрештою, читачеві це коштує всього два пенси, — казала місіс Несбіт, — а він любить перечитувати одне й те саме кілька разів. Я просто змінюю імена, от і весь секрет. Коли мені набридає, я згадую про ціну пральні, комірного та дитячого одягу і знову беруся до справи.

Додатково вона працювала у кількох театрах, де шукали статисток, і це давало їй від шістнадцяти шилінгів до гінеї на тиждень. За день жінка так стомлювалася, що спала як мертва. Вона брала від своєї непростої долі все, що можна було, а в’їдливе почуття гумору допомагало посміятися навіть у скрутних обставинах. Часом усе йшло не так, у кишенях не залишалося жодного пенні, небагаті пожитки опинялися у ломбарді на Воксголл-Бридж-роуд, а місіс Несбіт їла самий лише хліб з маслом, поки справи не налагоджувалися. Гарного настрою жінка ніколи не втрачала.

Філіпа цікавило її безпомічне життя, а фантастичні розповіді про відчайдушні зусилля змушували його реготати. Він поцікавився, чому б їй не спробувати свої сили у справжній літературі, але жінка знала, що не має хисту, а жахлива писанина, яку вона рахувала тисячами слів, не лише пристойно оплачувалася, а й була єдиним, що їй вдавалося. Місіс Несбіт не могла сподіватися, що в майбутньому щось зміниться. Родичів у неї, схоже, не було, а всі друзі були такими ж бідняками.

— Я не думаю про майбутнє, — зізналася жінка. — Поки у мене є гроші на комірне за три тижні та кілька фунтів на продукти, я цим не переймаюся. Чи варто жити, переймаючись майбутнім днем так само, як сьогоднішнім? Коли справи йдуть кепсько, завжди випадає якась нагода.

Незабаром Філіп узяв собі за звичку щодня приходити до неї на чай і, не бажаючи обтяжувати жінку, завжди приносив із собою пиріг, фунт масла або трохи чаю. Вони почали звертатися одне до одного на ім’я. Жіноче співчуття було для хлопця чимось новим, тож він насолоджувався тим, що хтось охоче слухав про всі його турботи. Години минали швидко. Кері не приховував, що захоплюється жінкою, яка стала чудовим другом. Кері весь час порівнював Нору з Мілдред і бачив разючу різницю між обмеженою тупістю дівчини, котра не бажала цікавитися нічим новим, і швидкою кмітливістю та жвавим розумом жінки. Від однієї думки про те, що він міг пов’язати своє життя з такою людиною, як Мілдред, у Філіпа стискалося серце. Одного вечора він розповів Норі історію свого кохання. В усій цій ситуації похвалитися юнак не мав чим, і слухати чиїсь щирі співчуття було надзвичайно приємно.

— Гадаю, все це вже залишилося позаду, — сказала жінка, коли Кері завершив свою оповідь.

Вона мала кумедну звичку нахиляти голову набік, як абердинські цуцики. Зараз Нора сиділа на стільці з прямою спинкою і шила (у неї ніколи не було часу бити байдики), а Філіп зручно влаштувався біля її ніг.

— Я навіть не можу передати словами, який радий, що все скінчилося, — зітхнув він.

— Бідолашний, вам, мабуть, довелося пережити скрутні часи, — пробурмотіла Нора і співчутливо поклала руку йому на плече.

Філіп узяв її долоньку і поцілував, але жінка рвучко висмикнула руку.

— Чому ви це зробили? — запитала вона, шаріючись.

— А ви заперечуєте?

Якусь мить жінка дивилася на Кері сяючими очима і всміхалася.

— Ні, — нарешті озвалася вона.

Він підвівся на коліна і подивився Норі в очі. Вона не відводила погляду, а її пишні вуста вигнулися в усмішці.

— Ну? — запитала жінка.

— Знаєте, ви молодець. Я такий вдячний за вашу люб’язність. Ви мені страшенно подобаєтеся.

— Не будьте ідіотом, — озвалася Нора.

Філіп узяв жінку за лікті і притягнув до себе. Вона не опиралася і нахилилася трохи вперед, а Філіп поцілував її червоні вуста.

— Чому ви це зробили? — запитала вона знову.

— Тому що це приємно.

Нора не відповіла, але її погляд засяяв ніжністю, і вона м’яко торкнулася рукою Філіпового волосся.

— Знаєте, з вашого боку страшенно необачно так поводитися. Ми були такими гарними друзями. Було б весело, якби все так і залишалося.

— Якщо ви справді розраховуєте на мої кращі риси, — зауважив Філіп, — вам не слід продовжувати гладити мою щоку.

Жінка захихотіла, але не забрала руку.

— Я жахливо поводжуся, правда? — поцікавилася вона.

Філіп здивувався і трохи зачудувався, а подивившись жінці в очі, він побачив, як вони наповнюються сльозами ніжності, і їхній погляд його причарував. Серце раптом застрибало, і він сам мало не заплакав.

— Норо, невже ви мене кохаєте? — недовірливо запитав він.

— Ви розумний хлопець, а ставите такі дурнуваті запитання.

— Ох, люба моя, мені ніколи не спадало на думку, що це може статися.

Він стиснув її в обіймах і взявся цілувати, а Нора, сміючись, червоніючи і плачучи водночас, радо піддавалася хлопцевим рукам.

Раптом Філіп відпустив Нору, сів навпочіпки і здивовано подивився на неї.

— Ну я й спантеличений! — признався він.

— Чому?

— Ви мене так здивували.

— Це була приємна несподіванка?

— Надзвичайно! — щиро вигукнув він. — Я пишаюся і щасливий, і такий вдячний.

Він схопив її руки і вкрив їх поцілунками. Це було народження Філіпового щастя, яке здавалося таким довготривалим і надійним. Вони стали коханцями, але залишилися друзями. У Нориному коханні відчувався материнський інстинкт; їй потрібен був хтось, кого можна пестити, сварити, за ким можна доглядати. За характером вона була сімейною людиною і раділа можливості попіклуватися про його здоров’я та білизну. Кульгавість, через яку юнак так переймався, викликала у неї жалість, що інстинктивно виявлялася у ніжності. Нора була молодою, міцною і здоровою, а дарувати своє кохання здавалося їй природною потребою. Настрій у Нори завжди був гарний, а в душі панувало свято. Філіп подобався їй тому, що сміявся разом із нею над усіма життєвими обставинами, які видавалися Норі смішними, а передовсім тому, що він був собою.

Коли жінка зізналася в цьому, він радісно відповів:

— Дурниці. Я подобаюся вам тому, що