Ольга Островська - Я обираю бути твоєю, Ольга Островська

34.2

З кожним його словом, моя надія на швидкий порятунок все сильніше тане. Якщо Лаяре зумів уникнути стеження, а цей Шад має такі технології, то як же мене тоді Рок знайде?

Має бути якийсь вихід.

– Я відповідаю за якість своїх послуг та товару, – холодно вимовляє Шад, навіть не думаючи рухатися з місця та поступатися дорогою. Може, все-таки не віддасть? – А ще я бережу свою репутацію. Ми домовлялися з вами про те, що я вивезу з імператорського палацу фуенту вашого сина, яку, як ви стверджували, хитрістю привласнив собі Шаєра. А вийшло, що я наразив на небезпеку вагітну жінку, ваш син раптом виявився мертвим, а мені самому тепер оголосить кровну помсту найсильніший після імператора куард у Занагарі.

Боже, нехай, він зараз скаже, що відмовляється від угоди. Що поверне мене Року. Він же це скаже? До цього ведеться? Інакше чому Лаяре так злісно стискає щелепи й щурить свої шакалячі баньки?

– Вам не здається, що вартість моєї послуги потрібно перерахувати з урахуванням нових факторів? – раптом сухо цікавиться Шад, наче крижаною водою мене обливши. От продажний виродок!

– Скільки? − усміхається Раельд, розслабляючись.

І вони справді приймаються торгуватися. От прямо тут, поряд, немов я бездушна лялька. Холоднокровно вираховують, скільки коштує моє життя і життя моєї дитини.

Цей найманець проклятий навіть дає слушні поради, як можна мене непомітно вивезти зі столиці та транспортувати до таємного притулку, в якому Лаяре збирається ховати нас з дитиною довгі роки. А ще цікавиться, як той збирається оголосили мого сина спадкоємцем у майбутньому. На що мерзенний Раельд самовдоволено заявляє, що на той час у Занагарі багато що може змінитися.

Я ж весь цей час, поки вони ділять мою шкуру, якомога непомітніше вивчаю приміщення, в якому ми знаходимося. Воно справді нагадує ангар. Величезне, майже як для літака, порожнє, із залитою чи то бетоном, чи чимось аналогічним, підлогою. Біля стін з обох боків якісь ящики, на одному з яких я сиджу. Дах, який, наскільки я пам'ятаю, склепінчастим називається. Одні величезні двері, через які ми прилетіли, відчинені досі. І, здається, невеликі дверцята ліворуч від мене, що невідомо куди ведуть. Біля них якісь полиці з інструментами.

Може, серед них є щось, що можна використовувати як зброю? Потрібно бігти туди, як тільки найманець зніме силове поле. Але як же страшно, що в результаті може постраждати мій малюк.

– То ми домовились? – чую ненависний голос Раельда.

− Залишилася незначна деталь, − знизує плечима Шад. І раптово різко скидає руки над головою, роблячи крок назад і впритул притискаючись спиною до моїх колін.

І я приголомшено спостерігаю, як над нами миттєво блакитним мерехтінням спалахує ще одна напівпрозора енергетична бульбашка, а наступної миті повітря вибухає оглушливим гулом. І дах... його просто зриває з ангара, як паперового, обсипаючи нас дощем із трісок. Але від них надійно захищає щит над нами, чи що то таке переливається.

– Затули вуха і не дивись, крихітко, – спокійно наказує мені Шад. − Твій пов'язаний зараз явно не в настрої.

Рок? Це Рок?! Замість того, щоб послухатися, я навпаки задираю голову, витріщаючись в оповите іскристими блискавками й грозовими хмарами небо, наївно очікуючи, що він от прямо зараз з небес спуститься, як якийсь месник громовержець. Хоча… може й спуститься.

− Ах ти ж наволоч продажна! − Раельд Лаяре з утробним ревом стрімко кидається до нас, і захисний кокон енергії Шада навіть трохи сплющує, змушуючи мене злякано скрикнути й мимоволі притиснутися до свого несподіваного захисника. − Здав мене, сволота!

− Вам слід було двічі подумати, перш ніж звертатися з цим замовленням саме до мене, сьєр Лаяре, − з презирливим смішком кидає найманець, обертаючись до мене і несподівано обіймаючи. Дорікає іронічно: − Я ж сказав, не дивись. Не можна тобі цього бачити, – з цими словами він накриває мою голову долонею, притискаючи обличчям до своїх грудей і повністю закриваючи собою все, що відбувається навколо.

Дивитись я справді більше не можу, зате не чути не виходить. Раельд Лаяре, проклинаючи Шада на чому світ стоїть, завдає ще одного страшного удару по нашому щиту, настільки потужний, що навіть вуха закладає. А потім повітря довкола починає буквально тріщати. Лунає гуркіт, якийсь вологий хрускіт і крики Лаяре перетворюються на несамовите тваринне виття, сповнене болю і жаху.

Жовч підкочує до горла, але на мої вуха раптово наче навушники з найпотужнішим шумодавом надягають, повністю відсікаючи від того, що відбувається.

Не знаю, скільки часу я сиджу так, притиснута до грудей чужого чоловіка, щоб не бачити, що творить з Лаяре мій власний, сповнений люті, і намагаюся не малювати у своїй уяві найстрашніші й найкривавіші картини. Але коли Шад дозволяє, нарешті, мені відсторонитися і глянути навколо, Раельда ніде не видно, а я з жахом розумію, що від ангара залишилися лише обвуглені руїни та не найприємніші спогади.

− Міє, підійди до мене, − чую різкий наказ Рока. І його голос по-справжньому лякає.

Він стоїть за кілька метрів від нас із Шадом. І якщо тоді, у палаці, в'язь його енергетичних каналів виблискувала мерехтливим блакитним світлом, то зараз мій чоловік здається втіленням темряви, що палає. І чорні провали очей дивляться просто мені у вічі.

Рок ще й досі злий. Дуже злий. Сподіваюся, не на мене.

Але навіть такого його я щаслива бачити. Адже знайшов. Прийшов по мене. Врятував.

Впираючись долонями в груди куарда, що стоїть поруч, я намагаюся зіскочити з ящика, щоб кинутися до коханого.

− Адаміре, я не для того захищав вашу вагітну пов'язану від Лаяре, щоб зараз дозволити вам спалити її разом з дитиною своєю неконтрольованою силою, − раптом не дозволяє мені зрушити з місця Шад.

Ну треба ж. Він мене ще й від чоловіка захищати збирається? Точно божевільний. Але гаразд, визнаю, що не сволота.

− Відпусти її негайно, якщо хочеш жити! − утробним голосом, більше схожим на гарчання, карбує Рок, рушаючи до нас.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍