Маріо Варгас Льоса - Зелений дім

втручаюсь, але я знаю арфіста дуже добре. Та й хто його не знає, всі ми дуже його шануємо.

— Покликали, — відповіла Дикунка. — Доктор Севальйос уже там. Але він каже, що було б дивом, якби старий вижив. Усі дуже плачуть, отче.

Отець Гарсія втиснувся у спинку сидіння й щось шепотів. Таксі зупинилося перед огорожею клубу Грау.

— Я поїхав би в селище, — мовив таксист, — але тут стільки піску, що, напевне, загрузну. Щиро шкодую.

Доки Дикунка розв’язувала хустинку, діставала гроші й платила, отець Гарсія виліз з машини, гнівно хряснув дверцятами і, широко ступаючи, пішов через піски. Час від часу він спотикався, падав, видно було, як між жовтих дюн вимальовувалася його згорблена постать у чорному вбранні, яка скидалася на величезну гору. Дикунка наздогнала його на півдорозі.

— Ви його знали, отче? — прошепотіла вона. — Бідолаха, авжеж? Якби ви чули, як він гарно грав. А він же був сліпий.

Отець Гарсія промовчав. Він швидко йшов, важко дихаючи.

— Як дивно, отче, — озвалася Дикунка знову. — Не чути ніякого шуму. Звичайно ночами музика долинає аж сюди. Навіть на шосе її чути дуже виразно.

— Замовкни, нещасна, — заволав, не дивлячись на неї, отець Гарсія. — Припни язика!

— Не гнівайтесь, отче, — мовила Дикунка. — Я навіть не тямлю, що кажу. Бо мені страшенно сумно, ви ж не знаєте, який був дон Ансельмо.

— Знаю досить добре, нещасна, — пробурмотів отець Гарсія. — Я знав його, коли ти не народилася.

Він сказав ще щось незрозуміле, і знову почувся дивний, хрипкий притлумлений звук. У селищі біля дверей своїх халуп стояли люди. Коли священик проходив мимо, вони віталися з ним, — добрий вечір, — деякі жінки хрестились. Дикунка постукала в двері, і раптом пролунав жіночий голос: зачинено, сьогодні не обслуговуємо. Сеньйоро, це я, отець Гарсія вже тут. Запала тиша, потім почулися квапливі кроки, двері відчинились, і тьмяне світло, що пробивалося крізь клуби цигаркового диму, освітило старече обличчя отця Гарсії та шарф на його шиї. У супроводі Дикунки він увійшов до приміщення. Доброго здоров’я, отче, — привітали його два чоловіки, які сиділи в барі, але він не відповів, а шанобливого перешіптування, що прокотилося за двома столами в кутку зали, мабуть, не розчув. Насупившись, священик зупинився й закляк на місці, а коли перед ним з’явилася невиразна постать, швидко пробурмотів: де він? — і Чунга, яка простягнула йому руку, відсмикнула її і вказала на сходи: там, вас зараз проведуть. Дикунка взяла його під руку, — отче, я вас проведу. Вони перетнули залу, піднялися на другий поверх; у коридорі отець Гарсія вивільнив свою руку. Дикунка обережно постукала в одні з чотирьох однакових дверей і відчинила їх. Пропустила отця Гарсію, зачинила двері й повернулася до зали.

— Холодно надворі? — спитав Болас. — Тебе всю трусить.

— Випийте-но цю скляночку, — запропонував Молодий Алехандро. — Це вас зігріє.

Дикунка взяла склянку, витерла губи.

— Отець раптом розлютився, — промовила вона. — У таксі схопив мене за плече, почав торсати. Думала, почне битися.

— Взагалі у нього поганющий характер, — сказав Болас. — Я був упевнений, що він не прийде.

— Доктор Севальйос ще там, сеньйоро? — спитала Дикунка.

— Нещодавно спускався випити кави, — відповіла Чунга, — повідомив, що все так само.

— Чунгіто, налий мені ще скляночку, щоб заспокоїти нерви, — попросив Болас. — Не маю із собою грошей, потім вирахуєш.

Чунга кивнула головою й наповнила по склянці вина йому та Молодому. Потім із пляшкою в руці підійшла до столиків, за якими перешіптувалися дівиці, — може, хочете чогось випити? Ні, сеньйоро, дякуємо. Тоді вже нема чого сидіти, можете собі йти. Почулося перешіптування, рипнув стілець, — сеньйоро, якщо можна, то ми хотіли б залишитись. А Чунга: будь ласка, — і повернулася до бару. Дівиці завели приглушену розмову, музиканти мовчки пили, час від часу позираючи на сходи.

— Чому б вам не заграти що-небудь? — упівголоса запропонувала Чунга. — Якщо він вас почує, то йому, ясна річ, буде приємно.

Болас та Молодий засумнівались, а Дикунка: так, так, сеньйора має рацію, — і тіні за столами перестали шепотітися. Добре, ми заграємо йому. Підійшовши до кутка, де розміщувався оркестр, Болас сів на ослінчик, приставлений до стіни, Молодий підняв з підлоги гітару. Вони почали з трісте і лише через деякий час зважилися заспівати. Спершу крізь зуби, неохоче, але поволі підвищували голос і врешті знову стали невимушеними та жвавими. Коли виконували одну з композицій Молодого, то з особливим піднесенням вимовляли слова, а Болас від хвилювання навіть збивався з тону й замовкав. Чунга піднесла їм по склянці вина. Вона також виглядала схвильованою й тримала себе не так самовпевнено, як завжди, а ходила навшпиньках, не розмахуючи руками, ні на кого не дивлячись, немовби перелякана чи знічена. Сеньйоро, спускається доктор Севальйос. Болас та Молодий перестали грати, дівиці встали, Чунга й Дикунка підбігли до сходів.

— Я зробив йому укол. — Доктор Севальйос витер чоло хусточкою. — Проте нема чого себе тішити. Отець Гарсія біля нього. Власне, його він зараз найбільше потребує, моліться за його душу.

Він облизав губи, — Чунго, мені страшенно хочеться пити, там нагорі дуже спечно. Чунга пішла до бару й повернулася зі склянкою пива. Доктор Севальйос вже сидів за столом разом з Молодим, Боласом і Дикункою. Дівиці, повернувшись на свої місця, почали знову перешіптуватися поміж собою.

— Таке життя, — сказав доктор Севальйос, випив і на якусь мить заплющив очі. — Кожного з нас це колись спіткає. А мене набагато швидше, ніж вас.

— Він дуже страждає, докторе? — спитав Болас п’яним голосом, але очі його були тверезими.

— Ні, саме для цього я й зробив йому укол, — відповів доктор. — Він непритомний. Іноді на хвилинку приходить до тями, але болю не відчуває.

— Вони грали для нього, — прошепотіла Чунга також зміненим голосом, кліпаючи очима. — Ми подумали, що це йому сподобається.

— В кімнаті нічого не було чути, — сказав доктор. — Але я трошки глухий, може, Ансельмо й чув. Хотів би я знати, скільки йому насправді років? Понад вісімдесят, це напевне. Він старший від мене, а мені вже за сьомий десяток. Налий мені ще скляночку, Чунго.

Розмова урвалась, і вони сиділи так досить довго. Чунга іноді вставала, підходила до бару, приносила пиво чи піско. Дівиці то дзижчали, мов потурбовані оси, то таємниче шепотілися. І раптом всі встали й підбігли до сходів, якими спускався отець Гарсія без капелюха й шарфа, роблячи якісь знаки докторові Севальйосу. Тримаючись за поруччя, той піднявся сходами і зник у коридорі. Отче, що трапилося? — вибухнуло кілька запитань відразу, але, ніби злякавшись галасу, всі одночасно замовкли. Отець Гарсія, затинаючись, бурмотів щось, у нього цокотіли