Юзеф Ігнацій Крашевський - Прадавня легенда, Юзеф Ігнацій Крашевський

Г о н і л а (Генніль) — західнослов'янське божество сонця.

Г о п л о — велике озеро на схід від міста Гнєзна. Оспіване в народних піснях та легендах.

Д а л е м і н ц і (гломачі) — одне з полабських слов'янських племен, що жило на території сучасної Саксонії.

Д і т и «с л о в а» — так автор називає слов'ян, поділяючи теорію про те, що назва їх походить від «слова», що слов'янами вони називали себе на відміну від іноземців, яких називали «німими»«або «німцями», тобто людьми, що не вміли говорити по-слов'янськи.

Д л у б н я — притока Вісли.

Д л у г о ш Я н — перший польський історик (1415–1480), автор праці «Історія Польщі», яка охоплює події від найдавніших часів до 1480 р.

Д р е в л я н и, у к р и — прибалтійські слов'янські племена.

Д у л і б и — західнослов'янське плем'я, що жило в Південній Чехії, між ріками Влтавою та Дунаєм.

Є л е н ь — озеро біля Гнєзна.

Ж а л ь н и к — місце погребіння у слов'ян.

Ж е ч П о с п о л і т а (Річ Посполіта) — польський відповідник латинському терміну respublica (республіка). Так називалась Польська держава в період з другої половини XVI до кінця. XVIII ст., коли вся влада в країні була в руках шляхти; фактично це була шляхетська республіка. Оформлення її почалося ще за останніх Ягеллонів (королівської династії, що правила в Польщі в 1386–1572 рр.). Панування шляхти призвело до падіння Польщі як самостійної держави і поділу її території між царською Росією, Пруссією та Австрією (1772, 1793, 1795).

Ж и в я (Жива) — богиня життя в прибалтійських слов'ян.

Ж у п а н — правитель області (жупи) в південних і західних слов'ян, людина знатного, іноді навіть князівського роду. Звідси походить слово «пан».

З а п и с п о л ь с ь к и х п е р е к а з і в. — Стародавні перекази польського народу записані першими польськими хроністами (літописцями; Один їх цикл — легенда про П'яста — в хроніці Аноніма Галла (XII ст.), другий — легенда про Крака, Ванду та ін. — в хроніці Вінцентія Кадлубка (початок XIII ст).

З а с і к — перешкода із зрубаних дерев.

З а х і д н и й о к е а н — так називалось у давнину Балтійське море.

З н і ч — святий незгасаючий вогонь в язичницьких храмах західних слов'ян.

Й о р н а н д е с (Йордан) — готський історик, який жив у VI ст. В одному із своїх творів — «Про готів» — він наводить цінні відомості про місця поселень стародавніх слов'ян, про поділ їх на племена.

К а н а Г а л і л е й с ь к а — місто, де, за біблійним переказом, Христос нібито зробив чудо, перетворивши на учті воду в вино.

К а ш у б и — східна частина поморців. Див. поморці.

К м е т — так називає автор вільне, незалежне сільське населення, протиставляючи його знаті, що виділилася з нього. Насправді ж вільні, а потім залежні селяни називались у Польщі, як і на Русі, смердами. Термін «кмет» у значенні «селянин» з'явився лише в XIII ст.

К н е з ь н о — так автор називає стародавнє польське місто Гнєзно, приписуючи його заснування першому П'ясту і виводячи таким чином назву міста із слова «князь» («кнезь»). Легенда ж твердить, що Гнєзно заснував родоначальник польського народу Лех. Побачивши на місці нинішнього Гнєзна орлине гніздо, він нібито сказав: «Будемо тут гніздитися». Так, вважають, і виникли назва Гнєзна (Гнєздна) і польський герб — білий орел.

К о л я д а — божество у стародавніх слов'ян, свято якого співпадало з Новим роком. Пережитки його збереглися в піснях-колядках.

К о н т и н а — язичницький храм, капище у західних (прибалтійських) слов'ян.

К о р о в а й — тут: обрядовий, весільний пиріг.

К р а к (Кракус, Крок) — легендарний засновник міста Кракова.

К р а к у с — див. Крак.

К р о к — див. Крак.

К р у ш в и ц я — місто в Познанському воєводстві. За легендою, перша столиця Польщі.

К у п а л а — божество у слов'ян. День Купали святкували влітку. Пережитки цього свята збереглись надовго і після прийняття християнства (ніч на Івана Купалу, Іванова ніч з 23 на 24 червня).

К у я в' я к и — польське плем'я, що жило біля озера Гопла і в басейні річки Нотець.

Л а д о — можливо, богиня весни, молодості і кохання у стародавніх слов'ян. Скоріше, це тільки приспів у піснях (порівн. східнослов'янське «Ой, дід-ладо»). Автор частіш вживає це слово як приспів, іноді — як бойове гасло.

Л е г е н д а п р о К р а к а (Кракуса, Крока) відома і полякам, і чехам. За польським варіантом, у Крака була одна дочка, Ванда (див. Ванда), за чеським — три: Казя, Тета і Лібуша, згодом чеська володарка.

Л е д н и ц я — озеро біля міста Гнєзна з островом, на якому збереглися руїни князівського замку IX–X ст.

Л е х — легендарний родоначальник польського народу.

Л е х і т с ь к а г р а н и ц я — межа польських земель. Лехами, ляхами називали західних слов'ян східні слов'яни і литовці. Термін цей виник від слова «лядь» (необроблена, поросла кущами рівнина).

Л е х і я — Польща.

Л е ш к и — в польських легендах представники родоплемінної знаті.

Л у ж и ч а н и — одне з племен полабських сербів (див. полабські серби), що жило в Нижній Лузації (басейн річок Спреви і Ніси).

Л ю т и ч і — див. вільки, велети, лютичі. Автор неправильно відрізняє лютичів від вільків.

Л я с с о т а — скеля на правобережжі Вісли, на південь від Кракова. Тепер ця скеля називається Кшемйонки.

М а в р и к і й — візантійський імператор (582–602). Довгий час його вважали автором