Едгар Райс Берроуз - Тарзан та його звірі. Тарзанів син

Меріем і мала білий колір шкіри, Бвана був переконаний, що вона чистокровна арабка. Він не говорив про це з Меріем і припустився великої помилки, позаяк дівчина, попри глибоку вдячність до Бвани й Моєї Любої, була горда й чутлива, і те, що Бвана відіслав пана Бейнса без жодних пояснень, глибоко її образило. Завдяки цьому Бейнс тепер був у її очах жертвою, і відповідне почуття симпатії до нього посилилося. Якщо вона раніше дуже мало знала про любов, то тепер помилялася цілковито. Бвані і Моїй Любій годилося більше розповісти дівчині про соціальний бар’єр, який, вони добре це знали, існував між Бейнсом та Меріем, але воліли не вражати її. Краще було б менше жаліти, зате врятувати дитину від лиха з недосвідченості.

Коли Гансон і Бейнс виїхали до табору, англієць затято мовчав. Гансон спробував завести таку розмову, яка природним чином перевела б тему в потрібне йому русло. Він їхав поруч і трошки позаду свого супутника, тішачись з кислого виразу його аристократичного обличчя.

— Не дуже чемно з вами обійшлися, правда? — врешті почав він, киваючи в бік бунгало, коли Бейнс озирнувся на його голос. — Дуже він дбає про дівчину, — вів далі Гансон, — не хоче, щоб хтось із нею одружився й забрав із собою. Але скидається на те, що для дівчини більше шкоди, ніж добра, в тім, що він витурив вас звідси. Колись вона однаково одружиться, а такого славного молодого панича, як ви, ще пошукати.

Бейнс, який спершу хотів різко відповісти супутникові, щоб той не пхався не в свої справи, взяв останні слова Гансона дуже близько до серця і подумав, що той не такий уже й нечема.

— Та він просто невихований мугир, — пробурмотів пан Морісон, — але я його ще провчу! Він може бути велике цабе в Центральній Африці, але я не менший за нього в Лондоні, і коли він повернеться додому, то відчує це на власній шкурі.

— А я, бувши вами, — сказав Гансон, — нікому не дозволив би потурити мене від моєї дівчини. Між нами кажучи, я теж не дуже його люблю, і якщо потрібна допомога, то я до ваших послуг.

— Дуже люб’язно з вашого боку, Гансоне, — відповів Бейнс, трохи оживши, — але що людина може зробити в цій забутій Богом дикій глушині?

— Я б ось що зробив, — сказав Гансон. — Я забрав би дівчину з собою. Якщо вона вас любить, то піде за вами без вагань.

— Це неможливо, — сказав Бейнс. — Він контролює місцевість на багато кілометрів довкола. Піймає нас без жодних клопотів.

— Не піймає, якщо я за це візьмуся, — сказав Гансон. — Я вже років з десять тут торгую і полюю, тож знаю ці краї так само, як він. Як хочете забрати дівчину, я вам гарантую, що ви дістанетеся до узбережжя ціленькими. Ви їй напишіть записку, а мій провідник віднесе. Попрохайте прийти до останнього прощання — відмови не буде. Тим часом ми пересунемо табір трохи далі на північ, і ви зможете домовитися з нею на одну з найближчих ночей. Скажіть, що я зустріну її і відвезу до табору на зустріч з вами. Так буде ліпше, бо я знаю місцевість краще і їхатиму швидше, ніж ви. Ви можете скористатися з моїх «сафарі» і поволі рухатися на північ, а ми з дівчиною вас наздоженемо.

— А якщо вона не прийде? — спитав Бейнс.

— То призначте інший день для прощання, — сказав Гансон, — але пошліть мене замість себе, і я в кожному випадку її заберу. Вона прийде, і коли все буде позаду, то вона не пошкодує, — особливо післятого, як поживе з вами місяців зо два, доки ми дістанемося до моря.

Бейнс мав був гнівно заперечити, обуритися, але стримався, бо, по суті, він і сам намірявся втнути щось подібне. Просто в устах невихованого купця це звучало доволі брутально, але молодий англієць усвідомив, що без Гансонової допомоги, без його знання африканських умов шанси на перемогу мізерні, а з таким спільником він напевне виграє. Тому він просто кивнув головою на знак згоди.

Решту шляху на північ до Гансонового табору вони проїхали мовчки, кожен думаючи про своє. Кожен думав про іншого вельми несхвально. Коли вони поїхали лісом, звук їхньої безпечної мандрівки долинув до вух ще одного подорожнього в джунглях.

Убивця вирішив прийти на те місце, де біла дівчина так спритно вихопилася на верховіття, — щось у його спогадах було таке, що неухильно вабило до неї. Він хотів бачити її при світлі дня, бачити риси обличчя, колір очей і кіс. Йому здавалися, що вона повинна бути схожа на його втрачену Меріем, хоч водночас він розумів, що це неможливо. В ту мить, коли вона майнула перед ним у місячному світлі, стрибнувши зі спини коня на дерево, йому здалося, що вона така сама на зріст, як Меріем, хіба що жіночніша станом.

Гострий Кораків слух розпізнав вершників тоді, як він неквапом посувався в напрямку галявини. Тихо перебираючись з гілки на гілку, він врешті помітив їх. Молодший був той-таки, що обіймав дівчину в світлі місяця перед нападом Нуми. Старшого Корак не знав, але щось у його постаті було невловно знайоме.

Мавполюд вирішив, що коли він ітиме назирці за англійцем, то неодмінно знайде дівчину, й пішов за ними до Гансонового табору.

Там пан Морісон написав коротку записку, Гансон передав її одному з слуг, і той відразу помчав з нею на

Вдень Корак не відходив від табору, пильнуючи англійця. Він сподівався, що двоє вершників приїдуть саме до дівчини, й був розчарований, що її тут нема.

Бейнс нервово ходив туди-сюди, замість спочивати перед майбутньою дорогою. Гансон лежав у гамаку й курив. Розмовляли дуже мало. Корак лежав на товстій гілляці над ними, ховаючись у густому листі. Було вже по обіді. Корак відчував спрагу й голод. Він зрозумів, що ніхто з них не вийде з табору до самого ранку, тому вирушив на південь, бо подумав, що в цьому напрямку дівчину ймовірніше зустріти.