Корнель Пилипович - Сучасна польська повість

мереживні трусики. Я з соромом подумала, що на мені блакитне зимове трико. Зате такий ліфчик, як у мене, в неї буде не скоро! Мені його недавно подарувала тьотя Марися. Я опустила повіки й глянула на свої груди. І невимушено, якомога природнішим тоном промовила:

— В тебе з собою щось є?

— Ти про що?

— Ну, які-небудь протизачаткові засоби.

— Що ти!.. — Ірена вражено глянула на мене.

— Я не маю бажання підхопити позаматкову вагітність або венеричну хворобу.

Ірка вилупила на мене очі, мов очманіла. Я раптом відчула, що здобула над нею величезну перемогу, просто стерла її на порох. Можна було на неї не дивитись. Я відвернулась і втупилась у вікно. З лісу виринув автобус, він повільно їхав по шосе, проминув нас і зник у лісі праворуч. Я сказала:

— Автобус.

— Відійди од вікна! — крикнула Ірка. — Кшиштофе, автобус!

Ніхто не приїхав, хто міг би нам перешкодити, і ми зійшли вниз, у велику кімнату, де стояв тільки стіл та чотири плетених крісла. Анджей ввімкнув програвач і відкоркував пляшку вишнівки. Мої чудові бутербродики з шинкою, викладені на тарілку, стали справжньою окрасою столу. Ірка вийняла з сумки чотири чарки.

Анджей налив у них вишнівки, ми випили й закусили моїми бутербродами, потім танцювали, але Анджей мав тільки дві недовгограючі пластинки, тому весь час повторювалося одне й те саме. Кшиштоф тримався цілком пристойно, навіть трохи сковано й церемонно. Я була тверезісінька, навіть після другої чарки. Зате Анджей дуже швидко сп’янів, звелів Ірці показати стриптиз, але Ірка відповіла, що, як їй схочеться роздягтись, вона це зможе зробити в першу-ліпшу хвилину, але не з наказу. Вона образилась на Анджея і сказала Кшиштофу, що хоче з ним потанцювати. Анджей сказав, нехай вони собі танцюють, а ми, тобто він і я, вип’ємо, і налив у чарки вишнівки. Я все більше тверезіла. Мені стало трохи досадно, що Кшиштоф танцює з Іреною. Ми випили.

Анджей сказав, що в Польщі життя паскудне; ось, наприклад, у Сполучених Штатах хлопці й дівчата нашого віку вже мають цілковиту свободу і роблять усе, що забажають. Ходять на всі фільми та в ресторани, курять, п’ють і вживають наркотики. Якщо хлопець і дівчина подобаються одне одному і хочуть побути вдвох, то просто йдуть до готелю, і нікого це не дивує, нікого не цікавить. Так само і в Швеції та в Західній Німеччині.

Тільки в нас ще держиться оте кляте святенництво.

Старі тримають у своїх руках все — владу, гроші, закон, а нам їх не дають, бо ми, бач, надто молоді, щоб ними розумно користатись. Тепер, коли ми молоді, нас змушують жити в неволі і злиднях. Що з того, що в майбутньому ми станемо вільні й багаті — адже тоді ми вже будемо старими дідами! Від маминих бутербродів і сліду не лишилось, і Кшиштоф подався шукати яких-небудь харчів. Його не було дуже довго. За цей час Анджей устиг ще раз посваритися з Іреною, яка хотіла його поцілувати, але він назвав її ідіоткою. Кшиштоф повернувся з окрайцем черствого хліба, знайденим у комірчині, та пучком зеленої цибулі, якої нарвав у городі. Він сказав, що може принести чаю, але без цукру.

А ми сказали йому, хай іде к бісу з таким чаєм, і стали пити горілку, заїдаючи її хлібом з цибулею. Я хильнула горілки, ще не проковтнувши хліба, — це було гидко.

Такої мерзоти я ще ніколи в житті не брала в рот.

Взагалі всім нам раптом стало дуже сумно й ніяково. Так, ніби нас вигнали з дому й заборонили вертатись. Ми почули себе зовсім самотніми, покинутими напризволяще. Ніхто нічого не говорив, але почуття у всіх, напевно, було однакове, бо Ірка раптом заплакала. Вона сказала, що їй сумно, потім белькотала ще щось, мовляв, ми собі не уявляємо, яке в неї вдома жахливе становище. Анджей сказав, нехай не придурюється, і дуже голосно пустив програвача, а Кшиштоф трохи його притишив, і ми знов почали танцювати. Я побачила, як Анджей торкався рукою Ірчиних грудей і живота. І подумала, що, коли дивишся збоку, це здається досить кумедним, але водночас відчувала, що Кшиштоф робить те саме зі мною, і мені зовсім не було неприємно.

Несподівано Анджей з Іреною вийшли, я спитала Кшиштофа, куди вони пішли. Він сказав, що не знає, може, Ірці або Анджею стало погано, і вони вирішили трохи провітритись. Ми перестали танцювати, випили ще по півчарки горілки, більше вже не було, і сіли в крісло — я на колінах у Кшиштофа. Ми цілувались, потім Кшиштоф розстебнув мені ліфчик і почав пестити мої груди.

В кімнаті було дуже ясно, і я заплющила очі, але відразу розплющила, бо з заплющеними очима в мене наморочилась голова. Так ми сиділи й мовчали, поки не вернулись Анджей з Іркою. Ірка тримала Анджея за руку, він був блідий, з запалими очима, а Ірка весела, усміхнена. Анджей спитав Кшиштофа, котра година. Був початок на другу, й Ірка сказала, що з’їла б який-небудь скромний обід, наприклад, бульйон з локшиною та биту котлету із свинини, і всі дуже розвеселились. Анджей сказав, що в нас ще є горілка, і почав шукати свою сумку, раптом він так поточився, що перекинув стола й розбив дві чарки. Я сказала Кшиштофу, що треба щось зробити, бо Анджей упився. Ми пішли в кухню і стали шукати, чи нема чогось попоїсти. Кшиштоф знайшов кілька сухих шкуринок і маленьку бляшанку консервів, ще з поставок ЮНРРА. Коли її розкрили, виявилося, що там томатна паста. З цим ми й вернулись до кімнати й випили ще по дві чи три чарки горілки, закушуючи шкуринками, намащеними пастою. Анджей уже зовсім сп’янів, вигляд у нього був жахливий, волосся звисало на очі. Я тихо сказала Кшиштофу: от не думала, що в Анджея така слабка голова, але Кшиштоф сказав, що не розуміє, в чому річ, голова в Анджея міцна, та, може, він учора ввечері знову пив у гаражі з одним приятелем, який має мотоцикл. Кшиштоф попросив мене, щоб я, боронь боже, не сказала чого-небудь тітці Мілі, Анджеєвій матері, бо тоді буде скандал і їхній дружбі з Анджеєм настане кінець. Трохи згодом я сказала Кшиштофу: я не хочу, щоб мама почула від мене горілчаний дух. Кшиштоф вважав, що найкраще жувати цибулю, і ми вдвох пішли на город за будинком і вигребли з грядки кілька маленьких, недавно посаджених цибулинок. Надворі мені раптом стало дуже погано.

Здавалось, я лечу