Стівен Кінг - Коли впаде темрява

Але він зовсім не був схожий на того, хто квапиться. Очі в нього просто сяяли.

Кертіс знову копнув телефон і цього разу поцілив, зафутболивши його просто під ноги Грюнвальду.

— Хто б’є, той виграє, — вигукнув Мазефакер. Він припав на одне коліно, підхопив «Нокію» (не зводячи пістолета з Кертіса), тоді випростався з неголосним натужним кректанням. Телефон Кертіса сковзнув до правої кишені його штанів. Він різким жестом вказав на решту речей на землі.

— А тепер позбирай усе своє барахло і поклади собі до кишень. Щоб жодної монети не залишилося. Хтозна, може, ти там знайдеш автомат з хотдогами.

Кертіс мовчки виконав, що йому було наказано, знову відчувши легкий укол болю, коли його погляд опинився на брелоку при ключі від його моторолера. Здається, є почуття, котрі залишаються незмінними навіть у найекстремальніших ситуаціях.

— Ти забув свій список покупок, ти, виродку. Не треба цього забувати. Все назад до кишень. А щодо твого телефону, то я його поставлю на підзарядку в твоєму будиночку. Звісно, після того як зітру з нього своє повідомлення, отак от.

Кертіс підняв аркуш паперу — пом. сік, антиоксидант, кус. риб., англ. оладки — було надряпано там — і засунув собі до задньої кишені.

— Ти не зможеш цього зробити, — сказав він.

Мазефакер звів угору кошлаті старечі брови.

— А ну, кажи.

— Будинок на сигналізації. — Кертіс сам не пам’ятав, ввімкнув він її чи ні. — А також там буде місіс Вілсон, коли ти повернешся на острів.

Грюнвальд зміряв його поблажливим поглядом. Той факт, що цей поблажливий погляд належав божевільному, не бісив, як мало би бути, а лякав.

— Сьогодні четвер, сусіде. Твоя економка по четвергах і п’ятницях приходить у другій половині дня. Чи ти гадаєш, я не стежив за тобою? Як і ти за мною?

— Я не…

— О, я бачив тебе, як ти визираєш з-за твоєї улюбленої пальми на дорозі, — гадаєш, я сліпий? — а от мене ти ніколи не бачив, ге? Бо ти лінивий. А хто лінюхи — ті сліпі. Лінюхи отримують те, що заслужили. — Його голос впав до конфіденційного шепоту. — Всі геї ліниві, це доведено наукою. Геївське лобі намагається приховати цей факт, але ці дослідження можна знайти в Інтернеті.

Охоплений зростаючим страхом, Кертіс ледь зважав на останні слова.

Якщо він відстежував приходи місіс Вілсон… Господи, скільки ж часу він це виношував і планував?

Щонайменше відтоді, як Кертіс подав позов щодо компенсації за Бетсі. А може, ще й раніше.

— А щодо коду твоєї сигналізації… — Мазефакер знову зайшовся своїм плаксивим реготом. — Відкрию тобі маленький секрет: твою систему ставила компанія «Герн сек’юріті», а я пропрацював з ними майже тридцять років. Якби схотів, то міг би отримати коди безпеки від усіх будівель на Черепаховому острові, які обслуговує «Герн сек’юріті». Але так вийшло, що мені був потрібен код лише одного будинку — твого. — Він чхнув, сплюнув на землю, потім зайшовся рипучим кашлем, що йшов з самої глибини його грудей. Виглядало так, ніби йому боляче кашляти (Кертіс сподівався, що так воно і є), але пістолет він тримав твердо. — А втім, я гадаю, ти не вмикав сигналізацію. У тебе голова забита думками про те, в кого б відсмоктати, та все таке інше.

— Грюнвальде, а може, ми…

— Ні. Нічого не вийде. Ти заслужив. Ти заробив, ти мусиш отримати за все платню, і ти її отримаєш. Іди до того сраного сортиру.

Кертіс рушив до туалетів, але націлився на лівий крайній замість правого крайнього.

— Ні-ні-ні, — заворкував Грюнвальд. Терпляче, ніби до дитини. — Іди у той, що з іншого боку.

— Той дуже нахилений, — пояснив Кертіс. — Якщо я до нього зайду, він може впасти.

— Аж ніяк, — заперечив Грюнвальд. — Ця штука непорушна, як твоя улюблена фондова біржа. Це спецнахил такий. Але, я певен, запах тобі сподобається. Хлопці твого типу багато часу проводять у сральнях, ти мусиш насолоджуватися тим запахом. Ти мусиш його любити. — Раптом пістолет ткнувся Кертісу між сідниць. Кертіс злякано скрикнув, а Грюнвальд розсміявся. Гидкий Мазефакер. — А тепер заходь усередину, поки я не розвертів на шмаття твоє роздовбане очко.

Оскільки туалет стояв нахилений вперед, Кертісу довелося нагнутися, переступаючи через рівчак із застиглою, каламутною водою, і дверцята ледь не вдарили йому в обличчя, коли він натиснув на клямку. Це викликало новий напад реготу в Грюнвальда, і з цим звуком Кертісу знову впливли до голови думки про вбивство. А все-таки просто дивно, як загострилися його відчуття. Раптова закоханість у зелені запахи рослин і в дрімотну синяву неба над Флоридою. А як йому хотілося з’їсти шматок хліба — навіть скибка «вандербреду» здалася б розкішшю гурмана; він поклав би серветку на коліна і їв цей хлібчик, запиваючи марочним вином зі своїх невеличких запасів. Він побачив своє майбутнє життя зовсім в іншій перспективі. От тільки б дожити до такої насолоди. І якщо Мазефакер збирається його тут лише замкнути, то, можливо, і вдасться.

Він подумав (зненацька й без усякого зв’язку, як і про хліб перед цим): якщо виберусь звідси, почну жертвувати гроші у фонд «Рятуймо дітей».

— Давай, залазь туди, Джонсоне.

— Кажу ж тобі, ця будка може впасти.

— Хто тут фаховий будівельник? Не впаде вона, якщо будеш обережним. Залазь.

— Я не можу зрозуміти, навіщо тобі це?!

Грюнвальд скептично розсміявся. Відтак сказав:

— Або заходиш туди, або я відстрелю тобі сраку, і допомагай мені Господь.

Переступивши через рівчак, Кертіс опинився в туалеті. Під його вагою той небезпечно хитнувся йому назустріч. Скрикнувши, він різко нагнувся над сідалом з зачиненою кришкою і вперся руками в задню стінку буди. Тим часом як він застиг у позі затриманого в очікуванні обшуку, двері за ним захряснулись. Сонячне світло зникло. Він раптом опинився в паркій, глибокій мряці. Він озирнувся через плече, і будка знову хитнулася, ледь-ледь утримуючи рівновагу.

Почувся стук у двері. Кертіс уявив собі, як Мазефакер перехилився через рівчак, однією рукою впирається в бік туалету, а кісточками іншої стукає до нього.

— Зручно тобі там? Затишно?

Кертіс не відповів нічого. Принаймні ця чортова будка трохи вирівнялась, коли Грюнвальд вперся в її двері.

— Я певен, що затишно, як малюку у колисочці, ну й таке інше.

Знову почувся грюк, і туалет знову хитнуло вперед. Грюнвальд перестав підтримувати його своєю вагою. Кертіс знову змінив позу, піднявшись навшпиньки, він відчайдушно бажав, щоб смердюча буда залишилася стояти більш-менш прямо. Обличчям йому стікав піт, зліва на підборідді