Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

 — Дощ?

 — Пам'ятаєш, коли ти перший раз відправив зі мною Кароліну. Над містом зависла чорна хмара. І ти тоді нервував.

 — А, ти про це. Я взагалі-то люблю дощ і блискавки, але під час таких злив бар'єр слабшає.

 — Так, Стефан говорив, — згадала Майя. — І Маскарон любить в таку погоду гуляти.

 — Ось, ти сама все знаєш, — кивнув Ельдар.

 — Хех, на рахунок Маскарона можна не хвилюватися. Здалася йому така сошка, як я.

 — Ти — єдина сошка в Академії, що знесла вежу, — не без єхидства нагадав Ельдар.

 — Це було давно! — заявила Майя, але подумавши, визнала: — Хоча по правді мені б було цікаво побачити Маскарона хоч мигцем...

Ельдар раптом зупинився і подивився на неї.

 — Ніколи! — різко відчеканив він. — Ніколи не наближайся до Маскарона! Навіть думати про це не смій! Якщо зустрінеш його, тікай ​​і не озирайся. З ним не можна говорити. І тим паче розповідати про свої бажання.

Майя здивовано моргнула. Ельдар гостро дивився на неї. І в його очах горіло стільки люті, що їй стало страшно. Вона інстинктивно відступила. Помітивши це, хлопець зніяковів і відвів погляд.

 — Я хочу сказати, — він знову глянув на неї, але вже ніжно, — що такій наївній дівчині краще триматися від того чудовиська якнайдалі.

Він кивнув Майї йти й сам поспішив до виходу.

 — Чого відразу наївна?! — порівнялася з ним дівчина. — Хай там як я розумію, що з Маскароном не можна мати ніяких справ.

 — Сподіваюся, — відгукнувся одногрупник.

 — А можна інше запитання?

 — Давай.

 — Ти сказав, що даймони — це і монстри, і стихії. Щодо стихії, це, гадаю, вогонь?

 — Повітря, — поправив Ельдар, — схильність до вогняного елементу у мене від Яхонтів Червоних.

— А як щодо монстра? Ну, мені ось завжди було цікаво: коли ти перетворюєшся, у тебе з'являються ікла й очі зі звірячими зіницями. Це твоя кінцева форма, як даймона?

 — Ти питаєш, чи не ховаю я під шевелюрою рогів, а під штанями — хвіст? — глузливо зігнув брову Ельдар.

Майя закивала. Раз від одногрупника нічого не вивідали про минуле, то хоч про свої здібності нехай скаже. Ельдар задумався, а потім від чогось посміхнувся і якось підозріло глянув на Майю:

 — Є хвіст.

Дівчина здивовано розширила очі. Ось в наявність хвоста їй найменше вірилося.

 — Але не ззаду.

Майя зупинилась, ще більш вражено подивившись на хлопця. Коли ж вона зрозуміла його лукаву посмішку, то фиркнула і спробувала дати тому запотиличник. Але Ельдар спритно ухилився і безсоромно продовжив стежити, як вона червоніє.

 — Хто ж так при леді жартує?! — обурено пішла вперед Майя. — Я ж серйозно питала!

 — Та і я не жартував, — посміхався поруч Ельдар.

Майя хмикнула. Але коли вони спустилися в хол, натягнутість між ними повністю пропала. Вони говорили про несуттєві речі без колишньої незручності. Майя знову відчула, як забилося в грудях щастя. Достатньо бачити усмішку Ельдара і слухати його несерйозні роздуми про майбутнє розсадження співочих поганок — їм обіцяли влаштувати це на Травознавстві. У такі моменти ні про що погане або складне думати не хотілося. Лише йти поруч з ним і усміхатися.