Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

— О! — говорив я, ніби дивуючись… Я знав, що це був його коронний номер… Він сідав верхи на облавок… І встрибував у плетений кошик… Якщо вітер дув не надто сильно… він залишався у своїй панамі… Він волів надягати її… він зав'язував її широкою стрічкою під підборіддям… Зате я надягав його кашкет… «Віддати кінці!» Спочатку ми зсувалися на міліметр, спершу дуже тихо… а потім трохи швидше… Потрібно було докласти зусиль, щоб пройти над дахом… Він ніколи не скидав піску… Однак все-таки треба було підійматися… Ми ніколи не надували повну кулю… Балон з газом коштував тринадцять франків…

* * *

Через деякий час після події з «Будинку для себе», знищеного божевільним натовпом, Куртіаль де Перейр вирішив різко змінити всю свою тактику… «Спочатку — капітал…»— казав він!.. Така була його нова максима: «Менше ризику! Головне — впевненість!..» Він склав програму дій цілком виходячи з цих передумов. «Фундаментальні реформи!..» Все цілком розумно й зрозуміло…

Мова йшла про те, щоб за будь-яку ціну поліпшити насамперед саме становище винахідників… О! він виходив з того, що у світі досліджень завжди було достатньо ідей! Їх завжди було навіть надто багато! Тоді як капітал, навпаки, всіх винахідників завжди уникав! Боягузливий! вкрай обережний!.. Всі біди ставалися через брак фінансових засобів… недовіру капіталу… вкрай рідкісні кредити!.. Але все це легко залагодити!.. Достатньо втрутитися і змінити цей стан справ якоюсь вдалою ініціативою… Ці міркування стали підставою для негайного заснування в самій Ґалереї Монпасьє, за туніським кабінетом, між ванною та коридором, «Куточка фінансиста»… Маленький, дуже специфічний куточок, умебльований вкрай просто: шафа, етажерка, два стільці та, щоб вивищитися над буднями, дуже красивий бюст де Лессепса[55] на середній полиці, а також теки з документами, незліченні теки…

За новим статутом будь-який винахідник за п'ятдесят два франки (уся сума вноситься авансом) мав право на три публікації своїх проектів у нашому часописі, абсолютно «ad libitum», навіть найнеймовірнішої нісенітниці, найзапаморочливішого марення та найбезглуздішої брехні… Все це так чи інакше заповнювало цілі дві колонки в «Майстротроні», плюс десять хвилин особистої консультативної бесіди з директором Куртіалем… Нарешті, щоб зробити цей задум ще привабливішим, учасник одержував олеографічний диплом як «член-депозитор Дослідницького Центру «Еврика» з фінансування, вивчення, розгляду та оцінки особливо корисних та прогресивних відкриттів у науці та промисловості!..»

Розкошелити когось на п'ятдесят монет завжди було непросто!…Адже навіть якщо наговорити сім мішків гречаної вовни… справа просувалася туго… А всі відвідувачі, навіть найненормальніші, починали хвилюватися і намагалися ухилитися, коли мова заходила про гроші… Навіть перебуваючи в цілковито неадекватному стані, вони відчували, що їх хочуть нагріти… І свої грошики вони вже ніколи не побачать… «Підготовка досьє» — так умовно називався наш виверт…

Відтоді, відповідно до договору, Куртіаль брав на себе всі основні дрібні та великі заходи, походи, зустрічі… обговорення… збори… попередні дискусії та робив усе, що було потрібно, аби залучити, задобрити, переконати, надихнути чи заспокоїти членів консорціуму… Все це, природно, у встановлений час!.. Усерйоз!.. Без жодного поспіху!.. Метушні!.. Грубощів!.. Такого ми намагалися уникати… Різкість усе псує! Надмірна квапливість зводить нанівець усі плани!.. Найплідніші справи визрівають дуже повільно!.. Ми рішуче виступали й посилено боролися проти будь-яких виявів руйнівного волюнтаризму чи істерії!.. «Вкладник, як справжній птах, швидко відлітає геть, та коли йдеться про гроші, він стає черепахою».

Щоб винахідник якомога менше заважав перемовинам, завжди таким делікатним, слід було усунути всі перешкоди… він сам одразу мав повернутися додому… Й обов'язково чекати, посмоктуючи люльку… Та не перейматися своєю справою… Якщо його винахід матиме підтримку, його відразу повідомлять та посвятять у всі деталі… Проте винахідник дуже рідко сидів спокійно у своїй норі!.. Не минало й тижня, як він знову приходив… аби довідатись про новини… І принести нам нові проекти… або доповнення до старих… Додаткові креслення… Окремі частини… Він повертався знову й знову, марно було висловлювати невдоволення, він приходив дедалі частіше… настирливий, заклопотаний та вічно незадоволений… Коли ж до нього починало потроху доходити, він здіймав галас… з ним траплявся більш-менш серйозний напад… Після цього його вже не бачили… Траплялися й не зовсім телепні… але їх було дуже мало… Вони мали намір влаштувати нам бучу законними способами, поскаржитися до комісаріату, якщо їхні гроші не повернуть… Куртіаль знав їх усіх. З їхнім наближенням він намагався здиміти. Він помічав їх здалеку, коли вони виходили з іншого боку аркади… Просто неймовірно, наскільки у нього було набите око на різних вар'ятах… Рідко кому вдавалося його заскочити… Він ховався у задній кімнаті та розмахував там своїми гантелями, а ще частіше зникав у погребі… Там було спокійніше… Він нікого не хотів бачити… І черговий йолоп, який бажав отримати свій внесок назад, міг скільки завгодно волати та бризкати слиною, все було марно…

— Займися ним! Фердінане! Займись ним гарненько! — радив мені цей пройдисвіт. — Займися ним! поки я помізкую!.. Я надто добре знаю все, що він скаже! Це справжній зануда! Щоразу на нього йде не менше двох годин!.. Через нього я весь час ніяк не можу зосередитися! Чортзна-що! Най би його шляк трафив! Ти маєш знищити цю напасть! Убий його! Прошу тебе, Фердінане! Він не повинен більше гуляти світом!.. прибий його на місці! Спали! Розвій його прах за вітром! Мені на це просто начхати! Але, заради Бога, нізащо, ти чуєш, не пропускай його до мене! Скажи, що я в Сингапурі! в Коломбо! у Гесперид! Що я відновлюю береги каналу на перетині Суеца й Панами! Байдуже що! Всі засоби добрі, аби лиш не бачити його знову!.. зглянься наді мною, Фердінане!..

Отже, саме я з кам'яним виразом обличчя мав приймати всі удари на себе… У мене була своя власна система… Як і «Будинок для себе», я перевершував співбесідників у гнучкості… Я зовсім не пручався… Зіщулювався під натиском люті… ба більше… Я вражав недоумка-відвідувача силою своєї ненависти до огидного де Перейра… вмить знищував його… завдяки набору найжорстокіших образ!.. Тут я був на висоті!.. Я змішував його з лайном! таврував! поливав брудом! Цю огидну скотину! Нечуване лайно! Ще в двадцять разів! у сто разів! у тисячу разів гірше, ніж він сам міг уявити!..

Заради його внутрішнього задоволення я волав на все горло і робив з Куртіаля якийсь горщик з огидним, текучим, пластиковим гівном… Це було незрівнянно!.. Я цілком віддавався цьому… Я тупав майже по ляді за компанію з черговим психом… Силою