Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало

А на возі у ворота храму при Горі Бога якраз в'їжджав дивний волоцюга. Худий, дрібний, чорнявий і чорноокий, як сам король. Він намагався дивитися собі на ноги і давив недоречну посмішку.

Ось він достеменно знав, кому не буде мало. І був упевнений, що насамперед йому самому. Але відступати він не збирався. Він навіть зупинятись не збирався. Просто став потихеньку розганяти в тілі енергію. Щоб якнайшвидше зробити це тіло здатним утримати меч. Ненадовго. Але надовго й не треба. Демон, що ховається в пагорбі, не той супротивник, з яким можна битися, насолоджуючись боєм.

Та він взагалі не супротивник.

Івіль має рацію. Він просто тварюка.

І цю тварюку давно треба було прихлопнути, як таргана, що розжерся.

Потрібно було лише відібрати у цієї тварюки броню і відправити її якнайдалі.

Ну і самому потрібно було отримати відповідне тіло. З відповідним джерелом і звичне, щоб не довелося знову змінювати себе, підлаштовуючи під нього. Це тіло мало бути схожим на попереднє, те, що померло лише кілька днів тому. Воно мало бути чужим, але здатним швидко стати своїм, бо Вісце точно знав, що сильного, врослого у світ вогняного мага, демон до себе не підпустить. А відчувши його, не відпустить свого щита — Івіля.

Отже, зараз тварюка відчуває просто хлопця. Схожого на Івіля, з яким колись уклала угоду, дарувавши йому вічне життя через небажання вмирати. І у хлопчика є джерело, яке тварюка давно навчилася запечатувати. Джерело, яким ніколи не користувалися, вона це відчуває.

І напевно дуже здивується, коли виявиться, що це джерело слухняне магу. Якщо, звісно, ​​вміє дивуватися.

Віце опустив голову і постарався не посміхатися. Або хоча б не посміхатися так хижо. Виходило погано. Але привезеною до храму жертвою, на щастя, ніхто не цікавився. Просто відправили працювати, попередивши, що стежать. А насправді навіть не дивилися в його бік. Погляди він зараз відчув би.

 — Гаразд, йдемо далі, — вирішив він.

Їсти знову хотілося по-звірячому — тіло старанно нарощувало м'язи, роблячи цього близнюка все більш схожим на того, якому Івіль відрубав голову.