Владислав Валерійович Івченко - Найкращий сищик імперії на Великій війні
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я прийшов не просто так, мене попросили. — Войцех іще раз озирнувся і нахилився до мене. — Батяри Львова хочуть вам переказати, що вони непричетні до замаху. — Я кивнув. Кому-кому, а батярам навіщо мене вбивати? — Ну і взагалі, якась каламутна справа.
Я подивився на Войцеха, той закивав.
— Я дещо дізнався. Про замах. Трохи дивне. Ви взагалі пам’ятаєте, що трапилося?
Я спробував покрутити головою.
— Отже, ви приїхали додому, на таксі. Підійшли до під’їзду, коли вискочили якісь хлопці з пістолетами в руках. Їх було шестеро. Шестеро, уявляєте? І в кожного по два пістолети! Дванадцять стволів! Хтось вас дуже добре знав, Іване Карповичу, знав і боявся! І ось вони почали розстрілювати вас із тих дванадцяти стволів. Поранили у спину, вбили водія таксі. Ну, когось іншого вони б нашпигували свинцем, наче куріпку. Але ви, Іване Карповичу, показали їм, із ким вони зв’язалися. Ви вбили одного, сховалися за авто, пристрелили ще одного. Нарешті поцілили третього! Ви витрачали по кулі на одного нападника, жодного зайвого пострілу! А потім ви побігли. Я тільки не розумію, чому? У вас мало ще залишатися чотири набої! Чому ви побігли?
Я підняв брови. Мені соромно було розповідати, що я склеїв такого дурня. Сидів у машині, щось там патякав, а браунінг не перезарядив. Ідіот.
— Ну добре. У вас чомусь закінчилися набої, і ви побігли. Вони підстрелили вас у ногу. Ви впали, намагалися повзти. Вони підійшли до вас, їх залишалося троє. У довгих чорних плащах і широкополих капелюхах. Шість стволів. У них були кольти, такі американські пістолети. Вони б розстріляли вас, Іване Карповичу, і ніщо б вас не врятувало. Але трапилося диво. Коли я чую про таке, я ніколи не вірю. Див не буває, Іване Карповичу, кожне диво — це чиясь брехня. Але цього разу я все перевірив. І я кажу вам, що диво сталося. І було воно у вигляді чотирьох батярів, яких уповноважили подякувати вам, Іване Карповичу, за допомогу в одній справі. Так ось, ті батяри чекали на вас, сиділи собі неподалік. Побачили, як ви пішли до під’їзду. Хлопці не поспішали, хотіли перевірити, чи немає за вами хвоста. А тут виявилося, що за вами не хвіст, а зграя скажених вовків із кольтами. Все трапилося дуже несподівано, тож не можна лаяти батярів, що вони не одразу втрутилися. Їм був потрібен час, щоб уторопати, що ж відбувається. А коли вони побачили, що ті троє, у плащах та капелюхах, зібралися дострілювати вас, Іване Карповичу, хлопці втрутилися. Скажу, що ті, хто прийшов вас убивати, були досвідченими людьми. Їх почали розстрілювати зі спини, а вони змогли поранити двох батярів і вбити Ласла. Щоправда, вбили і їх. Двох. Третього важко поранили. Це з’ясувалося потім, а тоді батяри схопили вас, Іване Карповичу, і відвезли до шпиталю Святого Станіслава, де передали лікарям.
Я слухав його, мені було важко все запам’ятати, але я намагався бути уважним.
— Так розповідали батяри, але я ж старий поліцейський, я звик не вірити злочинцям. То я все перевірив. Розмовляв із ними наодинці, побував на місці замаху, поговорив з лікарями. Здається, батяри кажуть правду. Хто були ті люди у плащах і капелюхах? Про це можна було б дізнатися, аби допитати пораненого нападника, але він чомусь помер ще дорогою до шпиталю. І в нього звідкілясь узялась дірка в потилиці. З діркою в потилиці не живуть. А він жив, поки не приїхала військова поліція і не забрала його. А потім помер. І знаєте, що сказало слідство? Що вас намагалися вбити австрійські шпигуни! Курям на сміх! Шість австрійських шпигунів у довгих плащах і широкополих капелюхах перебралися через лінію фронту і приїхали до Львова, де терпляче чекали, поки вас можна буде пристрелити. Розумієте, Іване Карповичу, нас хочуть нагодувати лайном!
Я спробував кивнути, бо погоджувався з Войцехом. А він вів далі:
— Я почав шукати. Ці шестеро, вони ж не з неба спустилися, не вилізли з каналізації. Вони ж мусили десь жити, десь їсти. І я знайшов людей, які їх бачили. Вони жили неподалік Опери, у будинку, який конфіскували москалі. Жили там два дні. Їли у ресторації «Піонтек», там близько. Залишали щедрі чайові. І розмовляли на ідиші. Ви здивовані, Іване Карповичу? А уявляєте, як я здивувався! Ще більше, аби мені показали жидів, що п’ють кров християнських немовлят! Але свідки чули! Офіціанти знають мови, зокрема ідиш. Вони сказали мені, що це був інший ідиш, не такий, як у Львові. І не такий, як у Відні, Кракові чи Пресбурзі! Тобто ці хлопці були не з Австрії. Отже, Іване Карповичу, вбивати вас сюди приїхало шість здоровезних жидів, які не ховалися, мали гроші та документи, знали, де ви живете, і коли вбивали вас, то не поспішали! Бо були впевнені, що поліція, ваша поліція, не квапитиметься. То що це означає?
Я застогнав. Хотів вилаятися. Бо я ні чорта не розумів, що це означає.
— І ось тепер, Іване Карповичу, ваша російська влада каже, що нападники були австрійськими шпигунами. Це було б смішно, якби справа не була такою серйозною. Я не знаю, що там у вас за справи, але знаю, що вас збиралися вбити якісь дуже впливові люди. Бо тільки впливові люди могли організувати такий замах. Тому будьте обережним. Бо диво — це не дощ у Львові, дива трапляються дуже рідко!
Він видихнув, трохи перепочив, заспокоївся.
— Ось що я хотів вам сказати, Іване Карповичу. Я дізнався про все, що міг. Копати глибше в мене немає ані сил, ані бажання. Далі вже самі. Батяри ж передають вам вітання, бажають одужання. Я теж, Іване Карповичу, я теж. Скажу чесно, коли спочатку сказали, що ви померли від поранень, я дуже засумував. Та ви вижили, і це знак. Не знаю, що Він хоче сказати! — Войцех показав угору. — Але він хоче, щоб ви жили, і задля цього навіть батяри стають янголами-охоронцями. То одужуйте, Іване Карповичу, одужуйте і живіть. Якщо схочете, ви знайдете тих, хто хотів вашої погибелі. А це вам у поміч.
Він сунув мені щось під ковдру. Я мляво помацав. Зброя?
— Ваш браунінг, Іване Карповичу. Його підібрали батяри, віддали мені. Я перебрав його і зарядив, щоб наступного разу у вас вистачило набоїв відбитися. Тримайтесь.
Він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.