Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

цього вони можуть стати навіть іще відчайдушнішими. Або ота

новина, що Марс покохається з ОПА, може вселити в них думку,

ніби їх підтримають «свої». Так чи інак, це не принесло б нічого

доброго.

Гевлок навіть вимріяв таке бажання, щоб перекрити всяке

спілкування з Кільцем — просто як такий собі спосіб затримати

в хаті драматичне сміття національної політики. Все й так було

тут настільки накручене, що краще б не допускати сюди ще й

професійних накручувачів від ООН. Принаймні хоча б не більше

їх тут ставало, ніж є вже наразі. Принаймні вони не зробили всю

ставку на того посередника від ООН/ОПА, якому приверзлося, буцім ця планета повна чудовиськ, і він ну кричати всім, щоб

тікали звідси геть і шусть під ковдри. Або ж, як трохи

роздуматись, то воно, може, й ліпше було б, якби всі

порозбігались. Була б усім хоч розвага якась.

Тут закиркав його ручний термінал, і він натиснув на зв’язок.

— Здається, ми майже готові, — доповів головний інженер

Кенен.

— Зараз і я буду там, — відповів Гевлок, звільняючись від

кушеткового реміняччя. Відштовхнувся й поплинув до дверей, а

тоді піднявся нагору до люка.

Ковзнув на складську палубу, де невеличкий рій його міліції

чекав на нього, а його мозок цим разом вирішив, що низка

шафок — це низ, а двері люка — то верх. Людські мізки

потребували відповіді, хай навіть придумувалося щось таке, про

що вони достеменно знали: то — лайно лайняне. Добрий

десяток людей плавав у космічному просторі. Ще тільки

дістаючи з шафки свого скафандра, Гевлок уже й заговорив до

них:

— Радий бачити вас сьогодні, командо! Отож зараз ми

попрактикуємось імітувати вторгнення. Це буде щось вельми

схоже на вчорашнє, але цим разом дорогу нам перекриє рій, що

спробує зупинити нас.

Хтось із задніх потряс фарбівною рушницею і запугукав.

Товариство довкола нього засміялось. Гевлок надягнув

скафандра й почав «запечатуватись». Але на хвилину зостався

без шолома, аби вільно з усіма ще перемовитися.

— Чи маємо поділ на команди?

— Я беру на себе «Альфу» та «Бету», — сказав Кенен. — І я так

зміркував, що ви поведете «Гамму» в атаку.

— Хай буде так, — відповів Гевлок. Поперекидав з руки в руку

свою фарбну рущницю, щоб мати відчуття її маси. — Маєте

аварійний люк?

— Ось! — відповів один із «Бети», крутнувшись, щоб показати

свого ранця. У яскраво-жовтій коробці містилася бульбашка

липучого, з одного боку, полімеру, прикріпленого до другого

листа, оснащеного чимсь подібним до сургуча та надувним

резервуарчиком завбільшки з Гевлокового великого пальця.

Коли належним чином прикласти це до корпусу корабля, то

мало б воно вигляд напівсферичного міхура й містило б десь до

двох атмосфер тиску чи навіть вісім — на десяту частку секунди.

Насправді Гевлок не мав наміру дозволити інженерам урізатися

в корпус «Ізраеля», але він хотів мати певність, що все потрібне

буде у них напохваті — для того моменту, коли вони запалять

газові пальники.

— Гаразд, — мовив він. — А зараз, перш ніж ми вийдемо туди, затямте: ми перебуваємо за бортом корабля, а наш шатл сидить

на планеті. Шанси того, що когось із вас занесе так далеко, де ми

не зможемо наздогнати бідолаху, не зведено до нуля!

Жарти-перешепти припинилися. Гевлок роззирнувся по

приміщенню,

поглядом

законтактувавши

з

декількома

інженерами, от ніби кого він побачить, тому вже нічого й не

загрожуватиме.

— Усі ці костюми оснащені намагніченими черевиками, —

повчав він. — Діють вони лише за кілька сантиметрів від

металевої поверхні, тож утримають вас на корпусі корабля, але

не притягнуть вас назад до нього. Для цього ви маєте грапнелі —

мотузки з кішками. Усі потренувалися з ними?

Відповіддю стало тихе загальне «так».

— Гаразд. Коли вас понесло не туди, знайте: мотузка з кішкою

пристане до будь-якої металевої поверхні корпусу. Вони мають

власну рушійну силу, тож вас не смикне. І ні за яких обставин не

проходьте через позначені червоним зони — й не зупиняйтеся в

них. То є сопла маневрових двигунів, а що ми