Катерина Орєхова - (не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова

55. Роман

Усю неділю ми з Катею провели вдвох, вирішили залишитися на базі відпочинку. До того ж випав сніг та маленькі дерев'яні будиночки стали нагадувати різдвяні листівки. Не скажу, що я сильно вразився, але дивлячись у блискучі від радості очі Каті, теж піддавався святковому настрою.

Вона навіть витягла мене надвір і змусила зліпити сніговика, а потім ми грали в сніжки.

— Жаль, що Аліса з Дімою не залишилися, — зітхнула Катя, коли ми вже сиділи біля каміна і поглинали вечерю. Моя дівчина примудрилася з нічого створити романтику — вирішила влаштувати справжній пікнік біля каміна. Ми сиділи на підлозі, спираючись спинами на диван і спостерігали за полум'ям. Хоча треба визнати, що я більше спостерігав за дівчиною.

Вона знову зв'язала своє шикарне, довге волосся в якусь подобу ананаса на маківці. З одягу на ній був тільки теплий светр, білизна та шкарпетки. Саме тому, мої очі весь час блукали стрункими ніжками, які вона підгинала під себе. Я зупиняв погляд на її колінах і час від часу втрачав нитку міркувань. До знайомства з Катею навіть не уявляв, що жіночі коліна можуть викликати стільки різних думок і змушувати мозок стікати вниз.

— Ця італійська парочка повбивала б один одного, а нам довелося б пояснювати поліції, що це від великого кохання, — Катя засміялася і в мене проскочила думка, що я готовий нести всяку нісенітницю, аби чути її сміх. — Ти б бачила, які вони баталії в офісі влаштовують. Якось навіть дійшло до битви пончиками.

Ми сміялися з Катею разом, згадуючи як Діма буквально на плечі виносив Алісу з будиночка. Все-таки дуже хороша відвідала мене ідея, зателефонувати вчора другу і попросити забрати дівчину.

— А потім Аліска ночами плаче, — уже серйозніше пробурмотіла Катя, явно згадуючи, як ми одночасно, але в різних місцях заспокоювали своїх друзів. — Ти знаєш, що між ними відбувається?

— Ні, — замотав я головою. — Дімка нічого не розповідає, весь час зіскакує з теми. Знаю тільки, що вони переспали, а далі все полетіло в прірву.

— Це я теж знаю.

Мені не хотілося, щоб крихітка засмучувалася і замислювалася про стосунки наших друзів. Я егоїстично мріяв, щоб вся її увага та думки належали тільки мені. Тому вирішив її відволікти дуже приємним способом - витяг келих з її пальців, відставив його якомога далі та підтяг до себе на коліна.

Катя чарівно почервоніла, коли я притулився до неї міцніше, явно даючи зрозуміти, чого хочу. Її щічки покривалися рум'янцем, але вона не намагалася відсунутись, а тільки притискалася до мене ще міцніше. І цей контраст ніжності та пристрасті зводив з розуму, п'янив сильніше, ніж витриманий коньяк.

Ми самозабутньо цілувалися, мої руки бродили гладкими стегнами, піднімаючись вище і забираючись під светр. Мені хотілося продовжити ці миті, але жорстока реальність не покидала нас навіть у неділю ввечері.

Дзвінок телефону змусив нас відірватися один від одного. Крихітка видала розчарований стогін, а я притис її ближче до себе, посміхаючись тому як їй теж не хотілося б змінювати наше положення в цей момент.

— Чому ми не вимкнули телефони? — невдоволено пробурмотів я, цілуючи Катю в маківку, але все ще не збираючись вставати.

Смартфон замовк, але відразу задзвонив знову. Здається, ми комусь дуже сильно знадобилися.

— Це ніби твій дзвонить, — крихітка спробувала встати з моїх колін, але марно. Я тримав свій скарб міцно, вкриваючи шию поцілунками. — Рома… Треба відповісти…

Дівчина зовсім розслабилася в моїх руках, відкинула голову назад, підставляючи тонку шию з жилкою, що б'ється під мої губи. Коли телефон задзвонив втретє, я таки вирішив взяти себе в руки, встати та вимкнути його. Акуратно пересадив Катю на диван і пробурмотів:

— Запам'ятай на чому ми зупинилися, продовжимо через пару хвилин, — дуже хотілося послати далеко людину, яка дзвонила мені. Ледве взявши в руки телефон і побачивши ім'я я зрозумів, що послати не вийде, а ось передзвонити потрібно.

Швидко набрав давно знайомий номер та прислухався до гудків.

— Ну нарешті, сину, — почув я голосний голос батька. — До тебе не додзвониться, чим же ти так зайнятий, що зовсім забув про своїх старих?

— Забудеш про вас, — засміявся я, сідаючи на підлогу перед Катею і легенько погладжуючи її коліна. — Все в порядку?

— Звичайно, — посміхнувся батько. — Я чого дзвоню, ти ж пам'ятаєш, що у вівторок у нас із матір'ю річниця?

— Пам'ятаю, — впевнено промовив я, хоч ця інформація зовсім вилетіла з моєї голови. — Я вже приготував подарунок.

— Відмовлятися не буду, — бадьоро промовив батько, а потім я почув шум стільця, що відсувається. Мабуть, батьки збиралися вечеряти, завжди в один і той же час. — Чекаємо на тебе з матір'ю у вівторок о сьомій та ніяких відмов не приймаються. До речі, Андрій також буде. Думаю, що настав час закопати сокиру війни та згадати, що ми одна сім'я.

А ось ця новина мене точно не порадувала, з Андрієм я точно бачиться не хотів, а тим більше заривати сокиру війни.

Я весь напружився, витягаючись, як струна. Навіть відсунувся від крихітки, повернувшись до неї спиною і втупившись на вогонь у каміні. Практично відразу відчув м'які, трохи прохолодні пальці на своїх плечах. Катя проводила руками, ледве торкаючись від шиї до передпліч, а потім почала легенько розминати плечі, одразу витісняючи з моєї голови всі думки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍