Павло Федорович Автомонов - Галка

— Ти не сердишся, Галко?..

— А ти, Юхан?..

— А ти, Короп, ні. Знаю… А ти, командире?.. Бачу, що ні. Я не поросомлю честі групи тут, з цього боку фронту. Ми ще зустрінемося після розгрому Шернера у тій Курляндії! Га?..

— Ми згадуватимемо тебе, — пообіцяв Орел.

— А я хотів завітати за відповіддю ще й завтра, й через три дні, — признався підполковник.

— Як рубати, то вже зразу! — рішуче сказав Короп.

— Командуючий фронтом вірить у вашу групу. Ми взнали, що ви були нагороджені й Ленінградським фронтом. Бог же трійцю любить? — підморгнув підполковник Орлові. — Це ж не на два, не на шість місяців, як ви вже літали, а днів на десять, ну на два тижні…

«Бог трійцю любить…» — з іронією подумав Галка і вже не чув більше розмови між хлопцями і підполковником. У його уяві постала далека осінь тридцять третього року, рідна хата. Вечір. Яскраво горить гасова лампа на столі. А в її світлі Галка, малює портрет кучерявого болгарського і комуніста Димитрова. Малює, замислено прикусивши губу, і не помічає навіть часу. Тиша в хаті. Під припічком подає свій сигнал цвіркун. На стіні цокають ходики. А в шибки вистукує «морзянку» дощ…

Галка дістав з польової сумки аркуш паперу, підійшов до столу, на якому стояв каламарчик і поруч лежала учнівська ручка, сів на край стільця і написав: «До партійного бюро Н-ської частини. На третє бойове завдання хочу летіти комуністом». І поставив підпис.

— Ось передайте цю заяву секретареві партійного бюро частини! Дві рекомендації надійдуть з артилерійської гвардійської батареї Балтфлоту. Інші дві обіцяли Кудрявий і Короп. Вистачить же чотирьох?.. — збуджено і голосно говорив Галка.

— Цілком, земляче мій! Я теж можу поручитися за тебе. Бо знаю тебе рік і два місяці. Нехай у твоїй анкеті додасться ще одна заповнена графа — член ВКП(б).

— То летимо на дев'ять або п'ятнадцять днів? — ще запитав Кудрявий, ніби виторговував строк.

Спливла ніч, дотлівав і осінній день, а Кудрявий, Орел. Короп і Галка все ще не могли зустріти Тайду і Латиша після приземлення.

Цього разу їх десантували з дальнього бомбардувальника. Швидкість у ДБ-3 набагато більша, ніж у «Дугласа», і тому парашутистів розсіяло. До того ж бомбардувальник летів високо: по ньому стріляли фашистські зенітки. І не по прямій летів, а описував дугу. Ось та дуга все й заплутала. Кудрявий, який стрибав першим, не побачив жодного парашута. Галка падав услід за командиром і теж не помітив жодної парасолі. Такого ще не траплялося: нехай не всі чотири, а хоча б один парашут Галка мусив би побачити!..

На землі радист зустрівся з командиром незабаром. Однак спокою в обох не було. Незвичайні умови польоту й десантування їх турбували ще в літаку. У бомбардувальнику для шістьох з повною викладкою було надто тісно.

Десантники сиділи перед бомбовим люком, підібгавши коліна під самі підборіддя, цілих півтори години й ждали не діждалися, поки скінчиться оце каторжне їхнє перебування між небом і землею: у кожного так усе давило й муляло, що терпцю не вистачало. Аеродром в Естонії покинули, ще коли не сіло сонце, а над Курляндським півостровом з'явилися, коли тільки почало сутеніти.

Так задумано пілотами. «В Курляндії — безладний рух. Треба летіти ввечері, щоб було видно на дорогах автомашини, а в лісах вогнища від похідних кухонь. Інакше можна десантуватися у розташування якоїсь німецької частини, що зупинилася на ночівлю…» — говорив штурман. Він казав правду. Як тільки-но минув бомбардувальник море і з'явився над суходолом, з літака стало видно, що сотні машин запрудили шосейні дороги, які вели до портів Лієпая і Вентспілс зі сходу й півдня. Створювалося враження, що німецькі війська тікають з фронту, квапляться через порти евакуюватися в Східну Пруссію чи в Німеччину. Отже, командування 2-го Прибалтійського фронту, яке посилало групу Кудрявого на дев'ять днів у «котел», не дуже помилялося в строках визначення їм нового бойового завдання.

Коли до Кудрявого підійшов Галка, сигналячи язиком і пальцями, командир уже встиг стягти з берізки свій парашут. Саме в цю мить з-за, повороту вихопилася автомашина із синіми (для маскування) фарами. Кудрявий ледве встиг упасти, і синє пасмо шугнуло по стволах молодих беріз.

— Везе нам на оці приземлення! — поскаржився командир. — То на власовців напоролися, то на лісові розробки, а тепер сіли, браття-кролики, на саме шосе. Ти сховав парашут?

— Закидав гіллям і листям…

— Молодець! Ти ще не зависав. Наловчився управляти стропами, — похвалив Кудрявий.

— Досить і тої халепи, що зависають інші.

— Та цього разу, мабуть, таке виключається, — загадково і з жалем мовив командир.

— Як це розуміти? — здивувався Галка.

— А так, що решта десанту полетіла додому…

Галка здригнувся від почутого. Грішним. ділом, він це ж подумав ще в повітрі, коли шукав очима парашут Тайди, котра повинна стрибати за радистом, тобто третьою. Але скільки не вертів сюди-туди головою Галка, так і не вгледів парашута. Коли десантувалися під, Псков, Галка бачив парашути Орла і Коропа, лейтенанта Петра. А першого квітня приземлявся на лісорозробки — і теж було видно парашути Леоніда,