Райнер Марія Рільке - Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе

у літературі. Походив із кріпаків. Аби мати хоч якесь уявлення про творчість літератора, наводимо один із його віршів для дітей мовою оригіналу: Улицей гуляет Дедушка Мороз, Иней рассыпает По ветвям берез; Ходит, бородою Белою трясет, Топает ногою, Только треск идет.

Дрожжин захоплювався художньою довершеністю «Кобзаря». Переклав Шевченкові вірші «Чого мені тяжко, чого мені нудно…», «За думою дума роєм вилітає…» («Гоголю»; обидва — 1900), «Ой пішла я у яр за водою…» та «І день іде, і ніч іде…» (обидва — 1906). Наслідував твори українського поета (у вірші «Думи», 1889). 1907 року разом із І. Бєлоусовим відвідав могилу Шевченка. Того ж року створив цикл віршів «На могилі Шевченка». Протягом десятиріч розшукував і колекціонував репродукції живописних і графічних творів Шевченка. (За Шевченківським словником, т. І. С. 199).

(обратно) 6

У своїх спогадах «Із Райнером» Лу детально описує події та деталі їх подорожі, з веселою теплотою малює «хату-стоянку» їхньої ночівлі, але при цьому замовчує, як вона побажала усамітнитись і перебралася в порожню комірку на солому, чим вельми здивувала господиню. Райнер, що так легко піддається депресії, сприйняв це як поганий знак для їх кохання. Після цієї ночі Лу таємно зазначила у щоденнику: «Заноза під нігтем і в нервах». І далі: «Нічого не хочу прикрашати. Охопивши голову руками, я тоді часто намагалася зрозуміти саму себе».

(обратно) 7

Хоча Райнер, поселившись у гостинних покоях пансіонату «Централь», щодня працює в бібліотеці, відвідує музей Олександра ІІІ (тепер Руський музей), пише кілька віршів та оповідань, навіяних враженнями від цієї подорожі, зустрічається з літераторами та художниками, він відчуває себе як покинута напризволяще дитина. 4 серпня він пише їй про вже знищений «препоганий лист», який йому продиктували туга та мовчання Лу, додаючи: «Повертайся скоріше!.. Ти не уявляєш, як довго можуть тягнутися дні в Петербурзі…». Проте Лу не повернулася відразу ж після його гарячого заклику: обурена, вона зім’яла і кинула в піч його «дитячий» лист.

(обратно) 8

Іван Олексійович Бєлоусов (9.XII.1863–7.I.1930) — російський письменник і перекладач. Активний популяризатор творчості Шевченка. До першої поетичної збірки Бєлоусова «Из „Кобзаря“ Т. Шевченко и украинские мотивы» (К., 1887) увійшло 18 перекладів. Протягом 80–90-х рр. публікував переклади Шевченкових творів у російській періодиці та окремо видав «Маленький „Кобзарь“» (К., 1892). 1900 року в Москві видав збірку «Песни и думы Кобзаря» (перевидано 1903 й 1909) і «„Кобзарь“ в переводах русских писателей» за своєю редакцією (до другого, доповненого й виправленого, видання (СПб., 1906) входило 129 творів Шевченка, з них 62 Бєлоусов переклав сам). 1911 року вийшов у світ «„Кобзарь“ в переводе русских писателей» (до другого видання, 1919-го, ввійшли й твори, раніше заборонені), 1914 р. — збірка «Шевченко, его думы и песни. В переводе И. А. Белоусова». Двома виданнями (1918, 1922) випустив «Запретный „Кобзарь“» та окремо, у своєму перекладі, — поему «Батрачка» (М., 1923). Автор популярних біографічних нарисів і статей про Шевченка. Працював над бібліографуванням Шевченкіани (Шевченківський словник, т. 1. С. 66).

(обратно) 9

Ось один із них:

Лицо Родился бы я простым мужиком, то жил бы с большим просторным лицом: в моих чертах не доносил бы я, что думать трудно и чего нельзя сказать… И только руки наполнились бы моею любовью и моим терпеньем,— но днем работой-то закрылись бы, ночь запирала б их моленьем. Никто кругом бы не узнал — кто я. Я постарел, и моя голова плавала на груди вниз, да с теченьем. Как будто мягче кажется она. Я понимал, что близко день разлуки, и я открыл, как книгу, мои руки и оба клал на щеки, рот и лоб… Пустые сниму их, кладу их в гроб,— но на моем лице узнают внуки все, что я был… но все-таки не я; в этих чертах и радости и муки огромные и сильнее меня: вот, это вечное лицо труда. (обратно) 10

У листі від 17.03.1926 р. до невстановленої особи він пише: «Ви легко можете собі уявити, який великий вплив мало на мене оточення чи багато країн, в яких я із щирої милості моєї долі мав можливість не тільки зупинятись як подорожуючий, але і по-справжньому там проживати, беручи живу участь у сучасному та минулому цих країн… Італію я знав і любив з восьмирічного віку, вона стала для мене азбукою мандрівного життя. Вирішальним впливом була Росія; саме в роки 1899 і 1900 вона відкрила для мене незрівнянний світ, світ нечуваних вимірів, а ще й тому, що завдяки сутності руського народу я відчув себе допущеним до людського братства (переживання необхідне, але до якого я в ніякому відношенні не був підготовлений, будучи єдиною дитиною (в родині) і не маючи до того часу ніяких стосунків з людьми). Росія стала в повному розумінні основою мого життєвого сприйняття і досвіду (можете переконатися, „Часословом“), так само як незрівнянний Париж став вихідною точкою мого творчого розвитку