Vladyslav Derda - Людина у човні, Vladyslav Derda

- Що ти робиш? Тримайся за мою ногу, я зможу тепер підтягнути тебе! - тепер Біллі міг допомогти Вільяму.

Автоматна черга знову закінчилася. Подарувавши кілька секундний спокій і можливість вдихнути на повну, можливо для когось навіть востаннє.

- У тебе кров! - зазначив Біллі.

- Не вперше! - відмахнувся він.

- Тримайся за мене!

- Подбай про хлопчину! - сказав Вільям.

- Давай, тримайся за ногу! - Біллі почав викручуватися на підлозі, щоб схопити того рукою хочаб за штанину.

- Облиш мене пресвітере, я й так занадто довго прожив, я виконав свою місію, тобі треба вийти звідси живим. Ти маєш подбати про хлопця, ти йому необхідний він й так втратив багатьох, втратити тебе він не може! - посміхнувся Вільям до того, як почалася нова автоматна черга.
Будинок не був занадто міцним, каркас із дерева не був передбачений для обстрілів, тому кулі доволі легко проникали всередину руйнуючи усе чого тільки торкалися, від неживих предметів інтер'єру до живої плоті людей.

- Вони ж закидають все гранатами! 

- Обов'язково! - знову посміхнувся Вільям, наче саме цього і чекав.

Матіас відволік Майкла на задній двір і повернувся за ними. Тільки но заповз він в коридор, як у Біллі поцілили знову, цього разу не вдалося обійтися рукою. Поранення було серйознішим і він аж закричав. 

- Матіасе, тягни його звідси! - наказав Вільям.

- А ти?

- Тягни Біллі! А я... А я почекаю! 

Через місячне світло, що ледь проникало через зруйновані вікна Матіас побачив, що Вільям поранений теж, але він тримався. Білі був ближче і він схопив його і почав тягнути на вихід сподіваючишь, що скоро повернется пответерена.

- Я повернуся! - прокричав він.

- Не поспішай синку, не поспішай! - важко видихнувши промовив Вільям.

Господи прости мені мої гріхи, не згадай мені мої провини, прийми мене в Царство Твоє Небесне, на лоно Твоє, спаси мою грішну душу, даруй мені вічний спокій. Дай зустріти мені свою сім'ю, прости мене Отче, віддаю мій дух в Твої руки. Амінь.

Коли автоматна черга скінчилася Вільям вирішив докричатися до кривдників, що влаштували нічний розстріл мирних людей.

- Агов, мене хтось чує? Агов, прокляті морди?!

Вони перешепнулися поміж собою, але не стали відповідати, їм достатньо було зрозуміти, що там ще є живі, а живі конкуренти їхнього боса мають бути мертвими, таке вже кредо у бадитів такого маштабу. 

- Ну що ви там заснули покидьки? - ветеран розумів що йому не вибратися, та і не хотілося вже кудись бігати, він своє віджив, залишилося зустріти смерть, перш ніж відбудеться зустріч з Богом.

- Давай гранати! - прмовив один із бандюків.

Той одразу кинувся до автомобіля звідки дістав осколкові гранати. 

- Затули йому пельку! - віддав наказ головний поміж стрільців.

Він розчепив запобіжник першої гранати і кинув її у проєм де колись красувалося вікно, яке розлетілося від обстрілів кілька хвилин тому. Роздався тупий звук падіння гранати. На щастя вона приземлилася на кухні, подалі від Вільяма, який лежав у правильному напрямку до неї, вперед ногами. Він ляг на спину, рана боліла, закривши своїми руками обличчя він очікував вибуху, який нарешті відбувся. 

Менше вас почув вибух і одразу після нього повернувся за Вільямом. 
Усі будинки в районі мовчали, усі сусіди прокинулися, але ніхто не запалював світла, боючись за своє життя. В кількох будинка навпроти злочину залаяли собаки, так злісно і гнівно, що в момент тиші кривдникам ставало лячно, проте вони не зупинялися.

- Кепські з вас бандити! Прокричав трохи приконтужений Вільям. 

- Дай мені! - обурився головний і взяв гранати у свої руки. Він сміливо покрокував ближче до будинку, адже позумів що зброї у тих хто в будинку немає. Щоб точно відповісти глузію, який насмілився сміятися з них, і закидати його гранатами.

Матіас повернувся, щоб витягнути ветерана, вскочивши в будинок він швидко підповз до Вільяма і почав витягувати його. 

- Залиш мене втікай! 

- Не залишу! - Матіас дотягнув його майже до виходу. Залишилося протягнути його через двірний отвір і все вони майже в безпеці.

- Прошу залиши мене! 

- Ну ти готовий сміливцю? - насмішливо запитав бандюк, що підійшов зовсім близько до проєму в який збирався викинути увесь свій арсенал. 

Вільям не відповідав. Проте застогнав і Матіас зупинився.

- Що? Боляче?

- Зупинися, дай передихнути!

- Не час потерпи будь ласка! - Матіас напружив свої м'язи, щоб знуву вхопити свого друга і відновити місію по п його порятунку.

- Я вже тут! - насмішливо попередив про своє наближення вбивця, тепер смішно було йому.

Вільям зробив супротив Матіасу і втримавшись за інший двірний отвір своїми руками, відштовхнув того ногою від себе, щоб віддалити його від небезпеки. Їх розділив дверний прохід, вони залишилися по дві сторони одного дому. Ветеран з останніх сил зумів закрити двері, які відкривалися в його сторону і притулився до них зачинив їх на замок.