Володимир Худенко - Olya_#1

…

— Але мені дійсно незручно, — знизала плечима Асланоглу.

— Та ну, припиніть… — одмахнулась Оля.

— Ні, ось візьміть, суто символічно…

nur_aslanoglu:

Тут результати зондування планети. На диво — все ніби безпечно, проте ми, звичайно, вживемо всіх необхідних заходів.

[ ENABLE / DISABLE]

…

admin:

Просто будьте на зв’язку.

І якщо виявите щось підозріле — повідомляйте мені.

[ ENABLE / DISABLE]

…

— Ну добре, бог з вами, — кивнула Оля.

— Дякую вам…

nur_aslanoglu:

Домовились.

До зв’язку.

[ ENABLE / DISABLE]

…

Асланоглу піднялась і неуважно роззирнулась.

— Ви мені й справді дуже допомогли, — вона всміхнулась. — І взагалі добре, що ми врешті отак по-простому поговорили…

admin:

До зв’язку.

[ ENABLE / DISABLE]

…

— Але мушу йти — купа справ.

— Керування бойовим зорельотом… — глузливо почала Оля.

— …Це вам не бовтання в солоденькій «дрімоті»! — завершила капітан і підморгнула їй. — Бувайте.

Вона розвернулась і виструнченим рівним, упевненим кроком подалась до ліфтів. Оля провела її поглядом і подумала, що вона-бо, либонь, таки помилилась в оцінці капітана — таке з нею рідко бувало, зазвичай вона вміла розрізняти людей. Але факт залишається фактом — вона, ясна річ, просканувала Асланоглу і, судячи з отриманих даних, та дійсно була цілком щирою, ніде їй, Олі, не збрехала і нічого не втаїла.

Ну, окрім одного… Не було в неї ніякої дівчини. І хлопця не було — узагалі нікого. І ніколи.

Оля ще раз зиркнула на виструнчену фігуру турчанки, на її сіро-чорний мундир, акуратну косу, залізобетонну поставу… і подумала, що, мабуть, то і не дивно.

2.

Вернувшись до себе в каюту, Оля нарешті змогла передивитись свою кореспонденцію.

Перше відео було від мами і вельми уривчасте. Спочатку вона побачила Іллю — хлопчину-підлітка, чорнявого і сіроокого, субтильного, більше схожого на Аріну з Олею, ніж на Сахіра з Махду. Він сидів на диванчику у своїй кімнаті в Калькутті і тримав на колінах… ту ж таки Махду.

— Уже? Уже? — голосно вигукувала вона, шпортаючи його за рукав помаранчевого в’язаного реглана.

— Shut up! — сичав на неї Ілля, судячи з посмикування зображення — саме регулюючи різкість…

— Уже записує?!.. — не вгамовувалась мала.

Ілля напрочуд упевненим та буденним рухом накинув їй на голову капюшон салатового реглана з мультяшною Олею на пузі — закрив тим капюшоном половину її лиця. Малеча на те картинно застигла.

— Отже… — зітхнув підліток. — Привіт, Олю!

Він помахав рукою і затим струснув на своїх колінах застиглу сестру — та теж помахала, капюшон, одначе, так і не скинувши…

— З прильотом тебе, і все таке, у нас, як бачиш… — він соромливо розвів руками, — …усе як і завше. Батьки днями й ночами пропадають на роботі — добре, хоч інколи навідуються…

Він підморгнув, і Оля всміхнулась у відповідь.

— Я ходжу на навчання, ця ось причепа всіх дістає…

Тут же, немов бажаючи підтвердити братові слова, Махду різким кивком скинула капюшон та затараторила, не вмовкаючи:

— Я заробила на мех-арені десять тисяч очок за вечір, а потім сім, а недавно я ходила з Ракшандою в SMatch і ми виграли там