Крістіна Логоша - Факультатив для (не) літаючої гарпії, Крістіна Логоша

— План, за яким ви з Кіттероном маєте закохатися один в одного і бути щасливими до кінця століть.

— Ах ви, інтриганки! Рішельє недороблені! — вигукнула я, сповнена гнівом.

На емоціях, як хижа пантера, я підстрибнула і спробувала впіймати винуватців мого сьогоднішнього приниження. Але Кай міцно схопив мене з-за спини. Я виривалася щосили, намагаючись відбитися від нього крилами, руками та ногами.

— Я її довго не втримаю!

— Зараз, — сказала фарві.

Озброївшись мотузкою, що залишилася після нашої подорожі у світ павуків-амазонок, вони мене швидко зв'язали по руках та ногах. Я навіть не встигла покликати на допомогу, як у рота мені засунули кляп. Втративши свободу руху, я опинилася на стільці. Трійка соквартівців шушукалася осторонь, кидала на мене стривожені погляди.

  Злочинці посідали навпроти. На цей момент я вже охолола і трохи шокована поведінкою товаришів з цікавістю спостерігала за розвитком ситуації.

— Аттіка, як ми зрозуміли, щось пішло не так, — сказала Мадді діловим тоном, що вже було дивно.

Я кивнула, підтверджуючи її слова.

— Я так і знала, що нічого не вийде, — зітхнула Рінка.

Мадді обернулася до Кая і з усієї сили стукнула його долонькою по плечу.

— Ай! За що? — потер він забите місце.

— Це ти винен, — сказала чоловічка.

— Як я можу бути винним? Я навіть не знав, що ви задумали!

— Все одно! Може, у тебе око червиве... Ти нічого не зробив, щоб нам допомогти.

Щоб припинити суперечки, Рінка закрила їм роти своїми долонями:

— Заспокойтесь! Це зараз не головне, — потім звернулася до мене: — Аттіко, едорфіус подіяв на Кіттерона?

Микаючи, я махала головою на знак згоди.

— Тоді нічого не розумію.

Я хотіла розповісти, але звуки, які виходили з-під кляпа, не можна назвати промовистою розповіддю.

— Може, розв'яжемо її? — запропонував Кай.

— Мені страшно, вона кинулася на нас, як мегера. А раптом у неї помутніння на тлі нестримного щастя, — небезпечно поглядала на мене Мадді.

— Ні. Тут щось не так…

— Я ж говорю, помутніння. У моєї бабусі таке було…

Раптом двері до нашої кімнати відчинилися, і на порозі з'явився Табаск — голова братства. Він розгублено подивився на зв’язану мене і трьох соквартівців.

— Що тут відбувається? — обережно спитав змієголовий.

— Нічого. Аттика відмовляється вивчати конспект. Ми їй вголос читаємо.

І в підтвердженні своїх слів Ринка підняла з ліжка зошит, який там випадково опинився.

— Зрозуміло, схвалюю… Продовжуйте.

І, не зважаючи на мій обурений крик, Табаск вийшов з кімнати.