Френк Херберт - Бог-Імператор Дюни

тяглася крізь рідко порослий травою пісок, закінчуючись рваним краєм побитої бруківки.

Виряджена в накидки делегація очікувала поблизу будинку з зеленим прапором. Стояли напоготові, а між ними вісниця-Рибомовка, послана Нейлою поперед загону. Усі інші були чоловіками, Айдаго нарахував їх восьмеро. Їхній одяг нагадував автентичні фрименські накидки темно-коричневого кольору. Під каптуром одного з членів делегації можна було розгледіти зелену головну пов’язку — без сумніву, наїб. Збоку чекали діти з квітами. З бічних вуличок позаду визирали жінки в чорних каптурах. Уся ця сцена викликала в Айдаго тривожне почуття.

— Покінчимо з цим якомога швидше, — сказала Сіона.

Нейла кивнула й повела їхній загін униз схилом на вулицю. Сіона й Айдаго відставали від неї на кілька кроків. Решта Рибомовок ішла позаду, зараз вони замовкли і з неприхованою цікавістю зиркали довкола.

Коли Нейла наблизилася до делегації, чоловік у зеленій пов’язці виступив уперед і вклонився. Рухався, як дідуган, але Айдаго побачив, що він зовсім не старий, середнього віку, щоки гладкі й не поморщені, широкий ніс без мозолів від водотрубки, а очі! Виразно видно зіниці, бо очі не були цілковито синіми на знак залежності від прянощів. Це були карі очі. Карі очі у фримена!

— Я Ґарун, — сказав чоловік, коли Нейла зупинилася перед ним. — Я наїб цього місця. По-фрименськи вітаю вас у Туоно.

Нейла через плече вказала на Сіону й Айдаго, що зупинилися відразу за нею.

— Чи готові помешкання для гостей?

— Ми, фримени, відомі своєю гостинністю, — сказав Ґарун. — Усе готове.

Айдаго втягнув носом кислі запахи й звуки цього місця. Зазирнув крізь розчинені вікна всередину будинку з прапором, праворуч від них. Атрідівський прапор повіває над цим? Крізь вікно можна було розгледіти аудиторію з низькою стелею, у далекому кінці зали напівкругла оркестрова яма оббігала невелике підвищення. Він побачив ряди крісел, темно-бордовий килим на підлозі. Разом це скидалося на сценічну залу, місце розваг туристів.

Звук човгання змусив Айдаго повернутися до Ґаруна. Діти обступили делегацію, простягаючи в брудних руках пучки яскравих червоних квітів. Квіти були прив’ялими.

Ґарун звернувся до Сіони, правильно розпізнавши золоту облямівку командирки Рибомовок на її однострої.

— Хотіли б ви побачити видовище з нашими фрименськими ритуалами? — спитав він. — Можливо, музику? Танці?

Нейла прийняла китицю квітів від одного з дітей, понюхала їх і чхнула.

Ще один хлопчисько простяг квіти Сіоні, здійнявши заодно на неї широко розплющені очі. Вона взяла квіти, не дивлячись на дитину. Айдаго помахом руки відігнав дітлахів, коли вони його оточили. Дітлашня вагалася, витріщаючись на нього, тоді оминула його й побігла до решти вартівниць.

Ґарун сказав Айдаго:

— Якщо дасте їм кілька монет, вони вам не набридатимуть.

Айдаго здригнувся. Оце так вчать фрименських дітей?

Ґарун перевів увагу на Сіону. Почав пояснювати план свого села. Нейла прислухалася.

Айдаго рушив униз вулицею, зауваживши, скільки цікавих очей скеровані на нього та як вони уникають його погляду. Почувався глибоко ображеним поверховою декорацією будинків, жоден з яких не приховував слідів руйнувань. Заглянув у прочинені двері аудиторії. У Туоно відчувалася якась суворість, якась боротьба, замаскована зів’ялими квітами й улесливим тоном Ґаруна. Іншого часу, на іншій планеті це було б сільце з ослами на вулицях і підперезаними шнурком селянами, які пхалися б зі своїми петиціями. Він почув благальне скиглення в голосі Ґаруна. Вони не були фрименами! Ці нещасні створіння жили на узбіччі, намагаючись зберегти частки древньої цілісності. Але ця втрачена реальність дедалі більше вислизала з їхніх рук. Що тут створив Лето? Ці музейні фримени втратили все, крім голого існування та завчених напам’ять древніх слів, яких вони не розуміли й навіть не вимовляли правильно.

Повернувшись до Сіони, Айдаго схилився, щоб краще розглянути крій коричневої Ґарунової накидки. Зауважив, яка вона тісна, — щоб зекономити тканину. Під верхнім одягом можна було помітити сірий гладкий дистикост, виставлений на сонячне проміння. Жоден справжній фримен ніколи не дозволив би сонцю торкнутися його дистикоста. Айдаго глянув на решту делегації, зауваживши таке само ощадне ставлення до тканини. З цього можна було здогадатися, наскільки придушені їхні емоції. Такий одяг не дозволяє енергійних жестів, сковує свободу рухів. Накидки були тісними й обмежували людей!

Від почуття огиди Айдаго різко ступив широкий крок уперед і розхилив накидку Ґаруна, щоб глянути на дистикост. Усе так, як він і підозрював! Дистикост був черговою підробкою — без рукавів, без черевиків із помпоп’ятами!

Ґарун відсахнувся, стис долонею руків’я ножа, який Дункан відслонив при його поясі.

— Гей! Що це ти робиш? — скрикнув Ґарун роздратовано. — Не смієш так торкатися фримена!

— Ти — фримен? — своєю чергою крикнув Айдаго. — Я жив із фрименами! Я бився поруч із ними проти Харконненів! Я помер із фрименами! Ти? Ти шахрай!

Кісточки пальців Ґаруна, затиснутих на руків’ї ножа, побіліли. Він звернувся до Сіони.

— Хто цей чоловік?

Заговорила Нейла.

— Це Дункан Айдаго.

— Гхола? — Ґарун обернувся, щоб заглянути Айдаго в лице. — Ми ніколи раніше не бачили тут таких, як ти.

Айдаго відчув, що його переповнює прагнення очистити це місце. Навіть якщо це коштуватиме йому життя, цього знеціненого життя, яке могли повторювати до нескінченності люди, насправді до нього байдужі. Застаріла модель, так! Але це був не фримен.

— Витягни того ножа або ж прибери з нього руку, — сказав Айдаго.

Ґарун швидко забрав руку з ножа.

— Це не справжній ніж, — сказав він. — Лише для декорації. — Його голос пожвавішав. — Але ми маємо й справжні ножі, навіть крис-ножі! Тримаємо їх у вітринах, щоб зберегти.

Айдаго не зміг стриматися. Зареготав, відкинувши голову назад. Сіона всміхалася, тоді як Нейла замислилась, а решта Рибомовок оточила їх тісним сторожким колом.

Сміх дивно вплинув на Ґаруна. Він опустив голову й міцно зчепив руки, але Айдаго встиг помітити, як вони дрижать. Знову піднявши очі, Ґарун глянув на Айдаго з-під густих брів. Айдаго раптом протверезів. Здавалося, що якийсь тяжкий чобіт розтоптав Ґарунове «я», перетворивши його на заляканого підлабузника. В очах чоловіка було пильне очікування. З якоїсь незрозумілої йому причини Айдаго згадав фрагмент Оранжистської Католицької Біблії. Він спитав себе: «Чи це ті тихі та вбогі духом, що переживуть нас усіх і успадкують Усесвіт?»

Ґарун прокашлявся.

— Можливо, гхола Дункан стане свідком наших обрядів і ритуалів та винесе їм присуд?

Айдаго відчув, що ця жалібна просьба його присоромила. Він, не задумуючись, сказав:

— Навчу вас усього, що знаю